Али и Нино

— Ты видишь!.. — воскликнул Додико, но продолжать не стал. Впрочем, этого и не требовалось. Его «Ты видишь!..» вобрало в себя и гордость за тбилисские серные ванны, и заботу о гостях, пострадавших от грузинского гостеприимства, и опеку Додико над оказавшимся столь слабым родственником-мусульманином.

Может быть, на Востоке мы все рано созреваем, стареем и мудреем? А может быть, все мы одинаково глупы и простодушны?

Грузини мені нагадують благородних оленів ,що блукають в лісах ,населених азіатами

грузины за столом любят повеселиться от всего сердца. Но при этом их мозг остается чистым и незамутненным, как воды родника Пехачпур.

Дуже вже глибоко загруз я в реальності, яка приносить страждання.

Мене тягнуло на батьківщину, як дитину до матері, а батьківщини цієї, як я похмуро відчув, більше не було.

Алі, я дуже боюсь ворога, сутичок й усіх інших неприємних подій, що стануться. Але я залишуся тут. Я нічим не допоможу тобі, проте моє місце тут. Я маю залишитися поруч з тобою, і крапка.

Треба пояснити людям, що немає чорного і білого, бо у чорному є біле, а у білому - чорне. І ось вам моя порада: давайте не робити кроків на шкоду іншим, бо ми є часткою єдиної душі, а душа є часткою нас.

Та яка користь від шкіл, якщо голови учнів будуть забиті нісенітницями, і яка користь від лікарень, якщо там будуть лікуватися тіла, а не душі?

Бо пам'ятайте: не ми залежимо від світу, а світ - від нас.

Турбота про народ немає нічого спільного з політикою.

- За що я тебе кохаю, Ніно? За те, яка ти є, за твій голос, за твій аромат, за чарівну ходу. Як тебе ще переконати? Я кохаю все в тебе. Кохання - воно однакове: і в Грузії , і в Ірані. Тут, на цьому місці, тисячу років тому ваш Руставелі співав про свою любов до цариці Тамари. І пісні цього великого поета дуже схожі на іранські рубаї. Немає Грузії без Руставелі і Руставелі без Ірану.

Море і берег подібні до Чоловіка та Жінки, які об'єднані вічною боротьбою.

Бути зразковим азіатом зовсім не означає убивати одного за одним ворогів, прагнучи їхньої крові.

Путник должен быть в пути.

Я вытер пот со лба и вспомнил о суровых законах гостеприимства. "Если гость даже отрежет голову твоему сыну и явится с ней в твой дом, ты должен принять его, накормить и почитать, как гостя". Так гласит древняя заповедь. Правило мудрое, но до чего же трудно иногда выполнить его.