Добло і зло

Принципиально ничего нового в творческом методе главного секс-символа украинского сучукрлита не появилось. Но все же у книги с креативным названием «Добло и зло» есть некоторые отличия от предыдущих сочинений Карпы.

Позитив: наличие раздела под названием «Привиди моєї школи». О своем отроческом прошлом Карпа рассказывает куда интереснее, чем о взрослом настоящем. В рассказах о девичьих занятиях и нравах яремчанских старшеклассников несколько меньше агрессии и самолюбования, зато заметно больше обаяния и самоиронии. Тут Карпа идет по следам Тани Малярчук, хотя у последней, конечно же, другие интонации. Хорошо и то, что главы этого раздела хоть в какой-то степени выглядят законченными новеллами. Последний плюс состоит в том, что Карпа перестала прятаться за масками героинь с претенциозными именами и честно пишет о самой себе.

Негатив: все остальное. Беда в том, что кроме как о самой себе, Карпа писать не умеет и, по-видимому, не собирается. Спрос на ее тексты определяется, прежде всего, ее бурным жизнетворчеством. Убери Карпу из телевизора, с рок-сцены, с обложки «Плейбоя», из светской хроники – и ценность ее беспорядочных заметок плавно устремится к нулю.

Второй раздел книги – «Планета тьолок» — чистой воды «Дом-2». Читать его по собственной воле могут только фанаты этого дивного проекта. Они с интересом узнают о том, как Карпа живет, кто ходит к ней в гости, на чем она спит, как принимает подарки от олигархов, во всем им, беднягам, отказывая, как стебется над жлобами-земляками, какие у нее матрасы, обои, мебель, ванна, унитаз, как она жрет, пьет и срет ( это ее собственная лексика) и все такое прочее.

Глубина рефлексий в книге соответствует предметам описания. Тексты Карпы вообще апофеоз поверхностности. Моя любимая фраза из «Добла и зла» посвящена нынешнему супругу писательницы:

Вот она какая, любовь, а вы что думали?

Оценка: 2 / 7

Памятаю, як колись вперше взяла до рук книгу Ірени Карпи, але не памятаю, яка саме книга то була... Пригадую, що найбільше мені там сподобалося - початок: "Богдан. Бо чому звжди роман?"
Оце і все. Далі то були якісь набори літер, дял мене без якого-небудь мінімального змісту...
Цю книгу взяла почитати з нудьги. + була на презентації цього твору на Форумі Видавців.
Скажу так: я здивована, бо мені сподобалося. Перша частина - де про дитинство. Сподобалася)
Решта - пафосне життя, суцільний треш, якісь надумані романи і уявні товариші. Ні, то не для моїх очей і мого мозку.

Радію,що вистачило розуму не витратити гроші на цю книгу.Мені її подарували.
Не люблю творчість Карпи(якщо це творчість,тут можна сперечатися),раніше читала її "З роси,з води і з калабані",вже тоді зрозуміла,що не піде.
Але так,як це подарунок,взялась все-таки.
Опис дитинства ще читається.Ще ніби й весело.
наступні розділи-це знущання над читачем.брудно,зухвало,зверхньо,пусто й нецікаво.
вперто не розумію,як таке можна писати,більше того,як таке читається і що найцікавіше-як така писанина вважається літературою.завдяки Карпі починаю розчаровуватись в українських авторах і читачах.сумно.
принципово не раджу.

Ні. Ну я чесно люблю Карпу! Люблю її як співачку, як журналістку, як громадського діяча. Я люблю її за влучні фрази на всі випадки життя. Я люблю те, як вона говорить. За її простоту і дотепність. Але, на жаль, книги її я або взагалі не дочитую до кінця, або читаю через силу. В першому випадку - так я "читала" Bitches get everything і Піцу "Гімалаї". І я не знаю чим це зумовлено. Мабуть, її книги таки розраховані на любителя і я не є цим ЛЮБИТЕЛЕМ.
"Добло і зло" - біографічна книга Ірени. Дотепно і легко описане її дитинство, пригоди, цікаві історії. Перша половина книги - один сміх та розваги. Але коли дійшла до другої половини книги (де опис відвертого подорослішання автора) - книга ставала все більше незрозумілою, часом, огидною. Кінцівка розмита. І ось вже другий рік книга стоїть на полиці, і, чомусь, рука не потягнеться до неї знову. Не моє і крапка.
Проте, спробуйте і ви її прочитати. Хто зна, може сподобається.

книгу купила нашвидкоруч - до поїзда залишалася якась годинка, а 19-тигодинну дорогу мій телефончик не витримав би. тож я пішла купувати книгу в дорогу. причому, хотіла щось саме українського сучасного автора. на вибір була Карпа і Дашвар. заганяти себе в депресію творами Люко Дашвар я не хотіла - тож взяла Карпу.
книга несподіванно сподобалася. найбільше, напевно, тим, що написано "моєю" мовою. українська+русизми+"американизми"+трошки лайки.. на велику мудрість не претендує. але читала із задоволенням - читається легко. і весело - місцями я стримувалася, щоб не засміятися на весь вагон. місцями знаходила в героях і себе, і друзів-подруг, і ситуації з мого власного життя. місцями було трошки сумно - бо Карпа пише правду-матоньку про нас, сучасних, і ця правда не завжди красива.
тож поставлю для самої себе оцінку 4 з 5.

За всіма канонами графоманського фанфікшену, книга являє собою збірку беззмістовних OOC (out-of-character) та OOT (out-of-timeline). Де герої мають невизначену або постійно змінювану стать та знаходяться в усіх часових проміжках відразу. Це фірмовий стиль авторки.
Дуже "підліткове" чтиво за духом й строго 18+ за змістом (нецензурна лексика; вживання наркотичних речовин та алкоголю; постійне згадування статевих відносин всіх типів й "окрасів").
З беззаперечних плюсів: подорожі світом та часом, особливий гумор для НЕТАКИХЯКВСІ.
Тим хто пережив всі свої бунти дорослішання книга дає змогу трошки поностальгувати, згадати свої 90-ті чи шкільні дискотеки, чи п'яні пригоди, чи вписки, чи пустопорожню балаканину з такими самими пустопорожніми (чи то пак пустоголовими) друзями.
Якщо ввійти в резонанс з авторкою та її твором, то можна провести декілька чудових годин згадуючи власні безтурботні роки або рефлексіюючи над помилками молодості, а може й просто посміятися з карколомних пригод далекої для вас людини.