Ґудзик

Надзвичайний твір Ірен Віталіївни. З превеликим задоволенням перечитала його спеціально аби освіжити у пам"яті перед прочитанням продовження "Гудзик - 2. Десять років по тому". По сюжету, ми знайомимося з молодим, перспективним режисером Денисом Северином, який розповідає нам історію свого життя та кохання. Починаючи ще з юних студентських років. Його знайомство з Єлизаветою Тенецькою, щире кохання без відповіді з її боку, бажання щось змінити у своєму житті (як наслідок - служіння в армії, Афганістан, повернення додому, виїзд до провінційного містечка, робота за освітою на державу, створення власної фірми та інше). Нова зустріч з Єлизаветою, Знайомство з Лікою (донькою Лізи), шлюб, життя з Лікою з любов"ю до Лізи... Гострота починається від моменту, коли Ліка дізнається про оту любов Дениса до Лізи, книга ковтається за дві секунди, з перервами на виписування цитат. Читача накриває дев"ятий вал і він не може думати ні про що, крім того, що відбулося у творі. Так було зі мною три роки тому, коли прочитала вперше і три дні тому, коли прочитала повторно. Мене глибоко вразили події, які відображені у творі. Я щиро співпереживала Ліці, хотіла натовкти писок Денису і виселити на місяць Тенецьку... Сказати, що мені сподобався твір - нічого не сказати, я була зачарована ним, коли дізналася про продовження стрибала під стелю від щастя. Тоді хотіла радити усім, аби прочитали, тому як саме з цієї книги почалася моя любов до творчості Ірен Віталіївни Роздобудько. З тих пір нічого не змінилося, я так само раджу - читайте, особливо ті, хто любить творчість автора та глибоко вражаючі історії.

Это как неожиданно попасть под сильнейший ливень. Мгновение - и на тебе ни одной сухой нитки. Это не постепенное проникновение, понимание, обвалакивание, как иногда бывает, когда читаешь интересную книгу. Это - раз и все, и ты в ловушке. Где-то со второй страницы после слов "Я умерла 25-го сентября 1997-го года..." вдруг и сразу понимаешь, что из этой истории тебе уже не выпутаться... Странно, но внятнее я даже рассказать не смогу. Внятнее - это разложить историю по полочкам. Но это история любви, страсти и безумия. И если ее разложить по полочкам, останется обычный роман. Каких миллионы. Но прочитав, ты точно знаешь, что этот роман особенный. Ливень. Сильнейший ливень. И ни одной сухой нитки...

С одной стороны - будто бы печальная история о дважды неудавшейся любви, измене, предательстве и душевных скитаниях. А с другой - все же скорее история поиска себя, блуждания в лесных зарослях в горах своей души. Весь текст пропитан болезненным надрывом, что не дает героям наконец успокоиться, найти свою тихую пристань. Да и сами персонажи явно не стремятся обрести некую гармонию - им явно проще страдать, вращаться в своей неприкаянности, ныряя с головой то в работу, то в алкоголь. В общем, неплохое сочетание психологически напряженной драмы с несколько пошловатыми для такой серьезности мотивами в духе торжествующей случайности (любовь к матери и к дочери, обнаруженной фотографии пропавшей девушки в Черногории, ежевичное вино и так далее). Просто нужно помнить - у каждого в жизни может быть своя пуговица, подскользнувшись на которой, можно пустить свою жизнь под откос.