Село не люди

В рецензии присутствуют спойлеры!

Давно хотела прочитать эту книгу и вот сегодня это свершилось. С первых страниц мне понадобились мятные леденцы от тошноты, так как писательница решила, что неплохо бы сразу шокировать читателя омерзительной сценкой. Вознесем хвалу карамельному цеху и продолжим.
Главная героиня - Катя, наивная девочка тринадцати лет, и её единственный минус - чувства к взрослому мужчине. Персонажи вышли одномерные: страдалица лолита, романтичный педофил, ревнивая жена, злодей с амбициями и прочие односельчане. Отсутствие логичных поступков лихо компенсируется резкими поворотами сюжета, что вызывает недоумение.
Мне кажется, что Люко Дашвар в процессе написания возненавидела свою героиню до такой степени, что обрушила на нее все возможные несчастья:
Главная проблема этой книги - перегруженность негативными событиями, грязными подробностями, и, соответственно, сюжет мало что имеет общего с реальностью. Это напоминает типичный голливудский боевик, когда главный герой сначала получает по морде, а в конце вспоминает, что он вообще-то герой, и должен вести себя подобающе.
Мне жаль потраченного времени.

Долго пыталась подобрать нужное слово для описания книги. И по-моему ей очень подойдёт слово «остро». Не остро, как чили-перец. А остро, как хорошо заточенный нож.

Остро, болезненно, горько даже.

Но отлично! Честно! Книга отличная. Я прекрасно понимаю откуда там столько премий. На мой взгляд , совершенно заслужено. 

Персонажи будто живые. Как бы это сказать?... объёмные, не картонные. Веришь во всё, будто в действительности события происходят. Реалистично. 

 И есть во всей этой горечи и реалистичности будто бы какая-то наивность и  сказочный флёр. И мистики немного и относительно светлое окончание истории.

Единственное, что меня действительно смутило - это любовная линия главной героини и ее избранника. То как нежно , платонически и душевно рисует нам автор эту взаимную привязанность никак не вяжется с некоторыми поступками . С некоторыми ( да-да, теми самыми с первой странички) поступками от которых становятся противно и щиро кажучи, якось зле. Не повiрила я в ту любов. Бридко.

А в остальном - огонь . Рекомендую к прочтения. Если вы готовы к сильным эмоциям. И не всегда положительным. 

Любов прекрасна у всіх її проявах. Але не тоді, коли наївна і трохи дурненька тринадцятирічна Катеринка десь у кущах робить мінет дядькові Романові, якому вже далеко за 30-ть. А вона то вірить, що це і є любов. Бо так сказав її коханий Роман, за сумісництвом татів друг. Чому це стало можливим і малій Катрі ніхто не пояснить, що це «ай-яй-яй», і дядькові Романові не слід розбещувати неповнолітніх: тому що вони мешканці села, якого, здається, немає але воно насправді є. Шанівка – маленьке село, яке, навіть, не отримало позначки на мапі, і тут свої правила та установи. Тут тобі місцевий бізнесмен Залусківський, який пускає слину на земельні наділи односельчан. Власниця єдиного кіоску на усю Шанівку Тамара, яка хапається за свій бізнес усіма силами та готова «лягати» під Залусківського. Місцева служба новин, стара Нечипориха, готова ляскати язиком і вдень і вночі. Відлюдник баба Килина знає, коли і як, але скаже усе лиш загадками. Та попереду на них чекають перекреслені долі та зруйновані життя.

"Село не люди", як і інші книжки Люко Дашвар, прочитала за 2 вечора. Я не розумію, чому стільки негативних відгуків, якщо чесно. Так, жорстоко. Але настільки правдиво, настільки реалістично! Нажаль, так трапляється...
Мені було жаль всіх героїв. Але жаль всіх по-різному, всіх за різне жаль. Катю-за те, що про неї говорили, як до неї ставилися в селі. Ще кількох героїв-за їх вдачу, за неправильні цінності.

Цю книгу та "На запах м'яса" я найбільше люблю і ненавиджу одночасно. Ці дві книги викликали в мене найбільше емоцій та відчуттів, найрізноманітніших.

Що ще можу сказати? Мені здається, що книга не сподобається тому, хто в героях побачив своє відображення. Нехай, може хто і скаже, що це дурниця, та це особисто моя думка.

Це одна з найжахливіших книг, прочитаних мною!
Моя Вам порада: навіть не беріть це в руки!
В цілому Люко Дашвар пише чудово, я прочитала багато її книг і залишилась дуже задоволена.
Але твір "Село не люди" просто шокував мене!
Вибачте за грубість, але мені було не дуже приємно читати про те, як малолєтка з якогось села трахалася з батьком однокласника, як через її необачний вчинок вбили її батьків, про абсолютно, тотально тупих сільських хлопців, які перечитались дешевих порно-журналів та накачали собі, вибачте, хуї парафіном(до речі, один з хлопців помер).
Хіба ця книга відображає українську культуру? Хіба ми, українці, тупе бидло?
А саме такими нас і зобразила автор в своєму творі!

В общем прочитала я все предыдущие рецензии и хочется немножко добавить. Знаете, в мире порядко миллиона книг и я могу поспорить, что на каждую книгу найдется хоть один человек, которому она не понравится. Так уж заведено. Как говорится на вкус и цвет... Что же касается книги "Село не люди" Люко Дашвар, то чисто мое мнение - книга великолепна! Не каждому произведению можно дать такую оценку. Написана довольно живо, легко читается. Ну а что касается чернухи, как многие выразились, то мне кажется она вполне уместна. Разве в селе не так? Сейчас - да, иначе. Но вот еще лет так 50 назад, когда началась так званая "сексуальная революция" - все было приблизительно так. Пережитки прежней морали хоть и оставались в памяти, но вот молодое поколение от нехватки информации и опыта творило разные глупости. Как, например, Сергей и Сашка - герои книги. Ну а что касается остальных нецензурных словечек... Я считаю, что лучше писать так как есть, а не прикрываться пышными фразами. Чем проще - тем ближе к народу. Вот такие мы есть, ничего уж не поделаешь.
Касательно сюжета - очень динамичный. Книгу прочитала за два дня. Просто не отрываясь. В конце от напряжения даже расплакалась. Вы знаете, книги бывают разные, но эта - действительно особенная. Мой совет тем, кто еще не читал - прочтите!!! Конечно у вас сложится свое мнение, но впечатления точно зашкалят. А разве не этого мы хотим от литературы? Чего то нового...

Отношение к книге у меня двойственное. С одной стороны, отличнейший язык, интересный сюжет, поднятые социальные проблемы, а с другой - слишком примитивными показаны сельчане, преувеличена тупость и дикость, тем более, что на дворе 2000 год. Хотя некоторые моменты разбудили во мне детские воспоминания, например, Микола, который привозил товары на продажу один раз в месяц. В нашем селе тоже был такой Микола, который ездил по воскресеньям, торговал, и брал не только деньги, но и продукты. Однозначно, буду читать еще книги автора, тем более это первый ее роман.

Ця книга справила на мене подвійне враження: з одного боку сподобалась, а з іншого ні. Швидше за все схилюсь до другого варіанту. Чому? По перше, село тут виставили дійсно так ніби це "не люди", а стая диких звірів, які керуються тваринними інстинктами. Не спорю, українські села зараз не процвітають, але й не перебувають в такому первообщинному стані. Особливо добило, як хлопці в одне місце накачали собі парафіну, більш реалістично було б якби один помер від передозу наркотиків, а іншого врятували. В теперішній час навіть першокласники в цьому обізнані не те що п'ятнадцятирічні підлітки. По друге, таке враження, ніби тут пропагується розбещення неповнолітніх. Спочатку за стосунки з дорослим чоловіком всі готові вбити Катерину, мама проти цих відносин, а татові взагалі краще не казати, бо непереливки будуть всім. Та після смерті батьків, в розмовах з ними, вони вже її не засуджували і не ображалися, все було в порядку норми, адже це ВЕЛИКЕ кохання і коментарі тут не потрібні. А в кого там могла закохатись дівчина? Дорослий дядько звабив її, задурманив голову, а вона - дурне дівчисько хотіла відчути, що таке кохання і повелась на дешеві уловки. По третє, книга переповнена нецензурщиною. В мене література завжди асоціювалася з культурою мовлення, а тут до неї далеко. Всякого бруду вистачає і в житті щоб ним заповнювати ще книги, але можливо це родзинка авторки.
Цю книгу для мене врятувала лише кінцівка, дуже сподобалось коли Катя отримала дар і змогу спілкуватися з дорогими людьми, а ще коментарі Ничипорихи на завершення. Та не можу не погодитись з думкою, що книга читається швидко і поки не перегорнеш останньої сторінки, то не заспокоїшся. Незнаю чи буду ще знайомитись з творчістю Люко Дашвар, але поки що зупинюсь.

Не знаю. Точніше, не не знаю, а здивована і не розумію настільки негативних рецензій. Ну да, трохи надто різко..для "цукрових" леді.
Місцями і мені було бридко, але, блін, що прородньо то...як там далі?)Можливо, книгу пом'якшило моє місце проживання. Що я якось звикла бачити цю всю грубість - неприховану, справжню. Ось саме за це я напевно і люблю читати цього автора.Тут все справжнє, як воно є в житті. Ну принаймні, в селах.
А сам сюжет...Від книги хотілося плакати, плюватися і сміятись водночас. Ну не водночас, але все ж.І сміялася від правди. І плакали від правди. Сподобались філософствування. Та така проста любов батьків Каті.
Чого варта була одна баба Килина!)Її мудрість, я вірю, що такі люди десь далеко все ще існують. Що є і люди, як Сашко, прості світлі. Як в Обліковці. Але таким важко. Такі рано потрапляють в Рай.
І якось крізь пальці читалося про почуття дядька Романа і 13-літньої дівчини. А чому їх засуджувати?Там - село. Без моралі, без якихось там правил чи культури. Там головне - вижити. Грубо, але вижити. Ну і ще одна дууже важлива річ - щоб не засудила громада. Яка зазвичай жорстока і сліпа.
А до цього автора в мене любов, да. Така, як 99% шоколад - по чуть-чуть)