<...> в голові така купа запитань… І жодного — з оптимістичною відповіддю.

Аби так працювали, як революції мені тут робити…

Я оце «по-дорослому» щоночі вдома бачу. Таткові воно, може, й добре, а мамку шкода. Вона, бідна, за день накрутиться і проситься: «Льончику, любчику, давай спати», а він їй: «Та коли ти вже, їй-бо, наспишся, Дарино! Ану ходи до мене, бо як вріжу…»

— Ти… його… любиш?
— Здається… Як його побачу… слина у роті. Чи навпаки — пересихає.
— Це і є любов?
— Я й сама не знаю. Здається, так…

розмови з дорогими, коханими - розкіш

Професор попхався на Куренівський базар того ж дня. Ківі не знайшов, натомість завмер перед тіткою, яка продавала цуценят мопса. І чогось такими бідолашними та пригнобленими здалися професору ті цуценята…
— Как моя Украина! — патетично вигукнув професор, коли припер додому рудувате собача.

А село від того гіршим не стало. Воно таке саме ірраціональне й мудре. І в тому його Грандіозність.

Не все, що нас непокоїть, вірішується тут і зараз. Для багатьох змін потрібен час. У світі стільки проблем! І стільки можливостей! Ми навіть уявити не можемо, як вони переплетуться...

Здавалося, вину якусь за собою знає. Нібито не його, а її Бог покарав — спалив Романові шкіру, живого місця не лишив, а без шкіри — вона, Раїса.

— Матусю… ким мені стати, щоб так не жити?..
Мамка й про сміх забула. Очі одне кричать, вуста інше кажуть.

Минула година, вже й татко прийшов, а Катерина все перед дзеркалом.
— Що то воно крутиться дзиґою? — татко мамці.
— А ось! — Катерина краєчок халатика відкрила. — Мені матуся ліфчика купила!
— От кляті баби! Так і знав — будемо без вугілля!

— Село повертає розуміння істинних людських цінностей. Радість простого… Оці зів’ялі квіти…
— А ця колюча стерня… А небо… А ця тиша… — Денис задер голову догори. — У мене відростають крила.

— Село — не люди, — відповів Ігор. — Розглядати село як скупчення людей — величезна помилка. Село — це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації.

«В кожного своя доля. Хоч як не крути, а йдеш однією дорогою. На дві одразу не скочиш.»

Село должно сидеть в селе !!Нечего им в городе делать !