Цитаты из книги Оно. Том 1

Через сумрак столб белеет, в полночь призрак столбенеет.

По большому счету, когда уже все маски сброшены, нет ничего такого, чего бы не смог воспринять человеческий разум…

Мы все с легкостью входим в наши старые роли…

— Ничто не длится вечно. — Кроме, возможно, любви.

На мгновение Билл закрыл глаза, чувствуя мягкий мертвый вес своей жены за собой, чувствуя, что гора где-то впереди, чувствуя свое собственное сердце внутри.

В снах, которые он видел последние несколько лет, он всегда покидает Дерри один на закате. Город пуст, все уехали. Теологическая семинария и дома викторианского стиля на Западном Бродвее мрачно чернеют под синим небом. А когда-то на закатном солнце ты всегда приезжал в один из них.

Нельзя быть осторожным на доске, дядя.

Я почти закончил с моим дневником, думаю, что дневник – это все, что осталось, и что рассказ о старых тайнах и странностях, которые происходили в Дерри, будет только на страницах этого дневника. Со мной все прекрасно, я думаю, завтра, когда они позволят мне уйти отсюда, наконец настанет время подумать о том, как начать новую жизнь.., хотя какой она будет, мне до сих пор неясно.

Восхитительные образы полета смешались у нее в голове с карканьем ворон и криками грачей и скворцов: эти звуки стали для нее самой прекрасной музыкой в мире.

Деякі люди надто тупі, аби відступитися.

Деррі було його приватним загоном, у якому Воно тримало худобу для забою, а жителі Деррі були його вівцями.

Це нам усім варто зробити - просто лишитися осторонь. Нічого нам тут робити. Повертатися туди, де ти виріс, це як утнути якийсь шалений йогівський трюк - покласти собі до рота власну ступню і якимсь чином заковтнути самого себе, щоб нічого не залишилося; зробити таке неможливо, і кожна притомна особа мусить охеренно радіти, що це неможливо...

Ось що стається, коли ти повертаєшся до своїх колишніх, як це співається в пісні. Глазур на торті солодка, та гірка під нею начинка. Люди тебе забули, або померли, поки тебе не було, або втратили волосяя й зуби. А в деяких випадках дізнаєшся, що хтось втратив і розум. Ох, як це прекрасно - бути живим.

Той факт, що дівчина під своєю тонкою сорочкою у стилі вестерн не мала ліфчика, також дарував полегшення, а не збудження: якщо потрібен був факт, що зараз 1985, а не 1958 рік.

Вони почали перезиратися заледве не крадькома, зніяковілі, як це звичайно буває з американцями, поставленими перед грубим фактом їхнього успіху - немов гроші це те саме, що й круто зварені яйця, і надмірне споживання тих і тих однаково неминуче призводить до пердіння.

Той рак робив дещо більш, ніж просто вбивав мого батька. Він його принижував, дискредитував.

Мертві діти у водонапірній Вежі. Кров, яку можуть бачити тільки діти, а дорослі ні. Клоуни прогулюються по Каналу. Повітряні кульки,що плинуть проти вітру. Мумії. Прокажені під ганком. Шеф Бортон реготатиме так, що йому аж зуно відвалюватиметься... а потім запроторить нас у дурку.

- От халепа, - сказав він, - я веду дівчину на побачення у пральню, а вона зразу ж бажає все перевести на голландскький манер.

Трохи дуркування завжди допомагає, коли трапляється якесь запаморочення, вважав він.

Погляд його впав на Джорджеве ліжко, і він подумав, що Джордж зараз спить під земляною ковдрою на цвинтарі "Гора надії". Гниє там. Руки в нього не складені, бо для традиційного складання рук їх потрібно дві, а Джорджа поховали тільки з однією.