Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Когда определенная книга попадает в руки и сердце в нужный момент, ее ценишь больше обычного!

Дочитав (домучив) кровавый триллер с элементами расчлененных частей тела и других "кровавостей", на душе было нелегко и тихо поскребывали кошки своими острыми коготками... И тут! Чудесный миг! В руках миниатюрное издание Джерома К. Джерома, еще и в чудесном украинском переводе. И легкость разливается волнами, улыбка вновь поселяется на лице (и не сходит с него до конца книги!), душа очищается и наполняется непринужденной веселостью и позитивом.

Скажу кратко - эта прелестная троица ("четверица" с гавкающим характерным песиком) меня очаровала! И эти названия глав, как приятно было к ним вновь возвращаться после прочтения каждой главы, вновь смакуя ее содержимое, вчитываясь в остроумные, меткие названия. Сумасшедшие, задорные, неприкрыто искренние приключения друзей по речке Темзе запоминаются надолго. Манера изложения, ирония и умение посмеяться и над собой в том числе - козырь Джерома и он им пользуется на полную катушку : )

Вам коли-небудь траплялося жити в домі, де є двоє закоханих молодят? Це справжня кара. Надумаєте посидіти у вітальні, йдете туди, відчиняєте двері — й чуєте такі звуки, немовби хтось раптом похопився за чимсь, а коли ввійдете, Емілі стоїть біля вікна, глибоко зацікавлена другим боком вулиці, а ваш приятель Джон-Едвард сидить у протилежному кутку, всією душею поринувши в розглядання фотографій чужих родичів. — О, я й не знав, що тут хтось є! — кажете ви, зупинившись біля дверей. — Он як? — відказує Емілі холодно, тоном неприхованої недовіри. Хвильку понудившись, ви озиваєтесь: — Тут так темно! Чого ви не засвітите світла? — А я й не помітив, що темно! — відказує Джон-Едвард, а Емілі заявляє, що тато не любить, коли вдень запалюють газ. Ви їм розповідаєте якісь новини, викладаєте свої думки про ірландську проблему, але все це, очевидно, не цікавить їх. На будь-які ваші слова вони відказують тільки: "А!», «Справді?», «Та невже?», «Так» або «Та що ви!» Порозмовлявши хвилин із десять у та, кому дусі, ви підводитесь і йдете до дверей, а вислизнувши з кімнати, здивовано помічаєте, що двері самі зачинились за вами, хоч ви й не доторкалися до них. За півгодини вам спадає на думку піти покурити в зимовому саду. Але в єдиному кріслі, що там є, сидить Емілі, а Джон-Едвард, якщо вірити мові його штанів, очевидячки щойно встав з підлоги. Обоє мовчать, але погляди їхні висловлюють усе, що можна сказати в цивілізованому суспільстві. Ви сахаєтесь назад і зачиняєте за собою двері. Після цього ви боїтесь поткнути ніс у будь-яку кімнату. Походивши трохи сходами вгору та вниз, ви йдете до своєї спальні й сідаєте там. Одначе незабаром вам набридає так сидіти, ви надіваєте капелюх і виходите в сад. Ідете алеєю; минаючи альтанку, зазираєте туди — аж і там сидять, забившись у куток, ці двоє ідіотів. Вони теж помічають вас і, видно, думають, що ви стежите за ними навмисне, на злість. Відвели б для них окрему кімнату, та й нехай собі милуються там, абощо, — мурмочете ви собі під ніс, вертаєтесь до передпокою, хапаєте свою парасольку й ідете на вулицю. Отак само, певне, було тоді, коли той легковажний юнак Генріх VIII залицявся до своєї маленької Анни. Коли вони тинялись довкола Віндзора чи Рейзбері, бакін-гемшірці несподівано натикались на них і вигукували: «Ах, ви тут!» Генріх, спаленівши, відказував: «Та я щойно приїхав побачитися з одним чоловіком». А Анна жебоніла: «Ой, яка я рада, що зустріла вас! А я оце тільки що зустріла на дорозі містера Генріха VIII, і нам з ним в один бік іти», Бакінгемшірці відходили геть і казали самі собі: «Чи не краще кудись податися звідси, поки вони тут цілуються та милуються. Поїдьмо-но в Кент». І вирушали до Кенту, але перше, що вони бачили, приїхавши туди, були Генріх з Анною, що отирались біля замку Гівер. «А, бодай йому! — вигукували бакінгемшірці.— їдьмо звідси. Я вже не можу витримати. Подаймось до Сент-Олбенза абощо, там таке гарне, спокійне місце». А прибувши до Сент-Олбенза, і там заставали цю капосну парочку, що цілувалась під монастирськими мурами. Тоді нещасні бакінгемшірці втікали геть і йшли в пірати, аж поки не буде справлено весілля.

Чудове гумористичне оповідання про трьох чоловіків (і собачку), котрі вирішили лікувати свої недуги шляхом двотижневої прогулянки на човні річкою Темза. Чоловіки являють собою середньостатистичних лондонських джентльменів - огрядних, дещо пихатих і зарозумілих. На протязі подорожі трійця обговорює різноманітні соціальні аспекти життя, розповідає, один одному, байки і потрапляє в різноманітні, чудернацькі пригоди. Паралельно письменник, немов той гід, розповідає історичні факти пов'язані з певними місцями на берегах Темзи. Вся оповідь просякнута тонкою, доброю іронією, інколи, навіть ледь помітною. Описуючи людські вади Дж. К. Джером дає змогу глянути на те які ми буваємо кумедні зі сторони, в тій чи іншій ситуації. Резюмуючи, скажу що: я гарно провів час з цією книгою, трохи посміявся, трохи поміркував, проектуючи деякі історії на себе. Взагалі, склалось таке враження, що по бував на, якомусь стенд-ап шоу, де коміки висміюють певні, з першого погляду, не дуже кумедні ситуації з життя людей. Рекомендую кожному прочитати цей витвір англійського гумору!

«Троє в одному човні (як не рахувати собаки)» — блискуча демонстрація того, наскільки безневинним і водночас смішним може бути гумор. Товариш Джером К. Джером з чисто англійським пафосом переповідає різні кумедні епізоди з життя трьох абсолютно звичайнісіньких англійських джентльменів — Джорджа, Гаріса та Джея, ну і звісно, їхнього відданного пса Монтморенсі. Якось, страждаючи від безпросвітньої нудьги, четверо друзів вирішують здійснити подорож по прекрасні річці Темзі. Про приготування до цієї подорожі та про саму неї і написана ця книжка.

Впродовж двох десятків розділів герої втраплятимуть в різні життєві клопоти і все це від особи прототипа самого письменника. З чисто англійським гумором, щирим і незламним, подаватимуться різні життєво-важливі поради на різні випадки життя, як-от як не перевернутись на човні, пливучи по Темзі, або як приготувати яєшню в цьому самому човні, або як напнути намета в умовах проливного дощу, або як не забути зубної щітки перед подорожжю, або, або, або...

В тих життєвих оповіддях, які хоч і найближчі британським особам, ви знайдете багато подібного до вашого життєвого досвіду. З доброзичливим перебільшенням автор розповідає різні кумедні історії з життя, наприклад, як криво прибити картину, здійнявши всіх домашніх на ноги або як заблудитися в плавнях після романтичної прогулянки у центрі міста.

Для читачів цього комедійного шедевру гарантований істеричний сміх, який тільки посилюється тим, як серйозно автор намагається переповідати різні життєві халепи.

«Троє в одному човні (як не рахувати собаки)» — не дарма найвідоміша робота Джерома. Вона подарує вам заряд гарного настрою та допоможе подивитись на життя під позитивнішим світлом. Ця книжка — одна з тих речей, після яких щось залишається. Щось тепле, привітне та щире. Щось, що спонукує до добра та любові до ближніх та прекрасного навколишнього світу, що оточує нас. Дозвольте цьому настрою увійти у ваше серце і ваше життя стане світлішим.

Категорично рекомендована до читання усім мрійникам та дітям душею!