Свежий глоток юмора
Когда определенная книга попадает в руки и сердце в нужный момент, ее ценишь больше обычного!
Дочитав (домучив) кровавый триллер с элементами расчлененных частей тела и других "кровавостей", на душе было нелегко и тихо поскребывали кошки своими острыми коготками... И тут! Чудесный миг! В руках миниатюрное издание Джерома К. Джерома, еще и в чудесном украинском переводе. И легкость разливается волнами, улыбка вновь поселяется на лице (и не сходит с него до конца книги!), душа очищается и наполняется непринужденной веселостью и позитивом.
Скажу кратко - эта прелестная троица ("четверица" с гавкающим характерным песиком) меня очаровала! И эти названия глав, как приятно было к ним вновь возвращаться после прочтения каждой главы, вновь смакуя ее содержимое, вчитываясь в остроумные, меткие названия. Сумасшедшие, задорные, неприкрыто искренние приключения друзей по речке Темзе запоминаются надолго. Манера изложения, ирония и умение посмеяться и над собой в том числе - козырь Джерома и он им пользуется на полную катушку : )
Вам коли-небудь траплялося жити в домі, де є двоє закоханих молодят? Це справжня кара. Надумаєте посидіти у вітальні, йдете туди, відчиняєте двері — й чуєте такі звуки, немовби хтось раптом похопився за чимсь, а коли ввійдете, Емілі стоїть біля вікна, глибоко зацікавлена другим боком вулиці, а ваш приятель Джон-Едвард сидить у протилежному кутку, всією душею поринувши в розглядання фотографій чужих родичів. — О, я й не знав, що тут хтось є! — кажете ви, зупинившись біля дверей. — Он як? — відказує Емілі холодно, тоном неприхованої недовіри. Хвильку понудившись, ви озиваєтесь: — Тут так темно! Чого ви не засвітите світла? — А я й не помітив, що темно! — відказує Джон-Едвард, а Емілі заявляє, що тато не любить, коли вдень запалюють газ. Ви їм розповідаєте якісь новини, викладаєте свої думки про ірландську проблему, але все це, очевидно, не цікавить їх. На будь-які ваші слова вони відказують тільки: "А!», «Справді?», «Та невже?», «Так» або «Та що ви!» Порозмовлявши хвилин із десять у та, кому дусі, ви підводитесь і йдете до дверей, а вислизнувши з кімнати, здивовано помічаєте, що двері самі зачинились за вами, хоч ви й не доторкалися до них. За півгодини вам спадає на думку піти покурити в зимовому саду. Але в єдиному кріслі, що там є, сидить Емілі, а Джон-Едвард, якщо вірити мові його штанів, очевидячки щойно встав з підлоги. Обоє мовчать, але погляди їхні висловлюють усе, що можна сказати в цивілізованому суспільстві. Ви сахаєтесь назад і зачиняєте за собою двері. Після цього ви боїтесь поткнути ніс у будь-яку кімнату. Походивши трохи сходами вгору та вниз, ви йдете до своєї спальні й сідаєте там. Одначе незабаром вам набридає так сидіти, ви надіваєте капелюх і виходите в сад. Ідете алеєю; минаючи альтанку, зазираєте туди — аж і там сидять, забившись у куток, ці двоє ідіотів. Вони теж помічають вас і, видно, думають, що ви стежите за ними навмисне, на злість. Відвели б для них окрему кімнату, та й нехай собі милуються там, абощо, — мурмочете ви собі під ніс, вертаєтесь до передпокою, хапаєте свою парасольку й ідете на вулицю. Отак само, певне, було тоді, коли той легковажний юнак Генріх VIII залицявся до своєї маленької Анни. Коли вони тинялись довкола Віндзора чи Рейзбері, бакін-гемшірці несподівано натикались на них і вигукували: «Ах, ви тут!» Генріх, спаленівши, відказував: «Та я щойно приїхав побачитися з одним чоловіком». А Анна жебоніла: «Ой, яка я рада, що зустріла вас! А я оце тільки що зустріла на дорозі містера Генріха VIII, і нам з ним в один бік іти», Бакінгемшірці відходили геть і казали самі собі: «Чи не краще кудись податися звідси, поки вони тут цілуються та милуються. Поїдьмо-но в Кент». І вирушали до Кенту, але перше, що вони бачили, приїхавши туди, були Генріх з Анною, що отирались біля замку Гівер. «А, бодай йому! — вигукували бакінгемшірці.— їдьмо звідси. Я вже не можу витримати. Подаймось до Сент-Олбенза абощо, там таке гарне, спокійне місце». А прибувши до Сент-Олбенза, і там заставали цю капосну парочку, що цілувалась під монастирськими мурами. Тоді нещасні бакінгемшірці втікали геть і йшли в пірати, аж поки не буде справлено весілля.
16 понравилось
