Эрих Мария Ремарк. Избранные произведения в двух томах. Том 1

Война — это нечто вроде опасной болезни, от которой можно умереть, как умирают от туберкулеза, от риппа и дизентерии. Только смертный исход наступает гораздо чаще, и смерть приходит в гораздо более разнообразных и страшных обличиях.

Кат не сбирается распространяться на эту тему. Он принес хлеб, а остальное не имеет значения. Я уверен, что если бы его высадили в пустыне, он через час устроил бы ужин из фиников, жаркого и вина.

"Фронт представляется мне зловещим водоворотом. Еще вдалеке от его центра, в
спокойных водах уже начинаешь ощущать ту силу, с которой он всасывает тебя в
свою воронку, медленно, неотвратимо, почти полностью парализуя всякое
сопротивление."

Сегодня мы не те, что вчера.

Эти голоса, эти скупые, тихие слова, эти шаги в окопе за спиной рывком выдергивают меня из жуткого одиночества смертельного страха, которому я едва не поддался. Они больше, чем моя жизнь, эти голоса, они больше, чем материнская любовь и страх, они самое сильное и самое спасительное на свете - голоса моих товарищей.

В то время все, даже родители, так легко бросались словом "трус".

А я нічого не хочу досягати, батьку, я просто хочу жити.

Ми з ним абсолютно різні люди й досі знаходили спільну мову тільки завдяки тому, що між нами взагалі не було жодних стосунків.

Ось я стою перед вами, ваш учитель і наставник. Чи мені вчити вас? Розповісти вам, що через двадцять років ви перетворитесь на калік зі спустошеними душами, що всі ваші бажання будуть безжально витравлені, поки з вас робитимуть стадо сірих посередностей? Розповісти вам, що вся освіта, вся культура, вся наука – не що інше, як жорстоке знущання, поки люди в ім`я Господа Бога й гуманності випускають одне на одного отруйні гази, залізо, порох і вогонь.

Вихователі, яким здається, що вони розуміють молодь, - це мрійники. Юність зовсім не хоче, щоб її розуміли, вона хоче одного: залишатися собою. Дорослий, який занадто завзято нав’язує їй свою дружбу, так само смішний у її очах, як у випадку, якби він начепив на себе дитячий одяг. Ми можемо відчувати те саме, що й молодь, але молодь не відчуває того, що ми. У цьому її порятунок.