Цитаты из книги Марадона

Як говорив Ісус, розкинувши руки, - Я повернуся ще, суки.

Це і є,наскільки я розумію,суспільна місія літератури-витягувати когось із його персонального гівна,виконувати функцію штучного серця,коли твоє на якийуь час відмовляється з тобою співпрацювати.

…пам’ятай…насправді система відчиняє двері лише для того, аби прищемити в них твої пальці.

розкажи мені про неї давай, розкажи, ти ж стільки разів помирав після її зникнень, що мав би звикнути до всього цього.

Просто збиваючись в цьому диму серце, з яким я живу роками, не зупинилось лише тому, що по ньому били весь час кулаками.

Головне — дбати про друзів, пам'ятати всі п'яні обіцянки, що давались зі сльозами і співами — що ось, мовляв, витягнемо, прорвемось, поставимо це життя раком. Ну і що — ось воно, життя. Стоїть раком. Жодного бажання. Друзі поламались, мов перші радянські танки, і сумні це були смерті, я і ворогам не побажаю таких смертей, тим більше, що вороги теж поламались, мов танки.

"Дезертири"

…боротьба з системою Приваблює мене своєю безнадійністю.

Компроміс — це не те, що ти продаєшся, компроміс — те, що ти навіть не намагаєшся торгуватись.

Поміж тим, що ти говориш, і тим, як тебе розуміють, і знаходиться вся поезія

Жіноча агресія - це те, що не залежить від тебе. Більше того - від неї вона теж не залежить.

тому що є багато причин триматися за близьких нам людей, тому що так чи інакше любов - це командна гра, тому, врешті-решт, що більше за смерть кожен із нас боїться опинитися сам на сам зі своїм життям.

Часами почуваюсь гамбургером. Стирчить із мене салат і тече муштарда. Часами почуваюсь смертельно подібним до всіх інших гамбургерів.

Перший шар: шкіра. Другий шар: кров. Третій шар: кості. Четвертий шар: душа.

А слід твоїх зубів - він найглибший, найглибший.

Мені було краще коли у всьому був безлад. за кілька місяців він повернеться і все нормалізується: і я зможу зайти собі таргана для спілкування.

І повернувшись їй услід, я скажу: "Знаєш, сестричко, все одно нікому крім нас не болить від наших з тобою шкідливих звичок..."

я люблю цю країну навіть без кокаїну, небо це березневе, без тебе, серце, без тебе.

демократія, думав я, їбав я таку демократію

І ось сьогодні, коли надвечір вітер приносить зливу, навіть нікому зателефонувати, лишилось з десяток друзів, але що — мої друзі п'ють, у них зараз запої, таке враження, що я товаришую з якимсь наркологічним диспансером.

"Дезертири"

життя було довге і печальне, смерть буде легкою і непомітною, наступне життя також буде довгим, довгим-довгим, легким і печальним…»

Мені було краще коли у всьому був безлад. за кілька місяців він повернеться і все нормалізується: і я зможу зайти собі таргана для спілкування.

я втратив свій ритм. я можу спати. можу їсти.

я втратив власний бруд.