Сказать жизни «Да»: психолог в концлагере

Я не знаю, во сколько тысяч марок мог обойтись там веселый вечерок с достаточным количеством шнапса, но уверен: этим «вечным» концлагерникам алкоголь был необходим! И кто станет обвинять человека, если, годами живя в такой внешней обстановке, с таким внутренним состоянием, он захочет хоть ненадолго себя одурманить!Еще больше нуждались в таком одурманивании те заключенные, которых принуждали поочередно становиться помощниками палачей, обслуживая газовые камеры и крематории. Ведь они знали, что настанет их очередь, и они пойдут путем своих жертв.

— Смотри, у меня здесь рукопись научной книги. Я знаю, что ты скажешь, знаю, что остаться живым, только живым — самое большое, чего можно сейчас просить у судьбы. Но я ничего не могу с собой поделать, такой уж я сумасшедший, я хочу большего. Я хочу сохранить эту рукопись, спрятать её куда-нибудь, это труд моей жизни.
— Дерьмо!

Вот теперь я окончательно усвоил, как обстоят дела. И со мной происходит то, что можно называть пиком первой фазы психологических реакций. Я подвожу черту под всей своей прежней жизнью.

Люди мають достатньо для життя, але нічого, заради чого варто жити; вони мають засоби, але не мають сенсу. Хоча й засоби є не у всіх. Зокрема, я думаю про безліч людей, які сьогодні не мають роботи. П’ятдесят років тому я видав дослідження, присвячене специфічному виду депресії, яку я спостерігав у молодих пацієнтів, котрі потерпали від того, що я називаю «неврозом безробіття». І я зумів показати, що ці неврози насправді виникають через подвійну оманливу ідентифікацію: безробіття асоціюється із непотрібністю, а непотрібність — із беззмістовністю життя. Унаслідок цього щоразу, коли мені вдавалося переконати пацієнта добровільно попрацювати в молодіжних організаціях, вечірніх школах для дорослих, державних бібліотеках і подібних установах — іншими словами, щойно вони могли заповнити вільний час неоплачуваною, але сенсовною роботою — їхня депресія минала, хоча їхня економічна ситуація не покращувалася і почуття голоду не зникало. Правдою є те, що людина не живе лише заради добробуту.

Зрозуміло, людське буття є обмеженим, а свобода — лімітованою. Людина не вільна від обставин, але вільна обирати своє ставлення до них. Як я висловився одного разу: «Як професор у двох царинах, неврології та психіатрії, я цілком свідомий міри, до якої людина є суб’єктом біологічних, психологічних та соціологічних обставин. Але крім того, що я професор у двох царинах, я також вижив у чотирьох таборах — концентраційних таборах — і через те можу засвідчити несподівано високий рівень людської здатності опиратися й мужньо протистояти навіть найгіршим обставинам, які лише можна уявити».