Mal du siècle Сент-Бева
Може це й крамольна думка, особливо без читання цих текстів в оригіналі, але Сент-Бев здається мені дуже недооціненим письменником, рівня Пруста чи Бодлера. Просто він, як багато недооцінених, не зміг потрапити в модні тренди (хіба що в сенсі об’єкту цькувань і хейту свого часу), і писав ніби для іншого часу. Ці тексти в якомусь сенсі могли б вписатися в Ренесанс, що був задовго до нього, або ж у постмодернізм із людським обличчям, що був значно пізніше. Таке враження, що Ролан Барт просто переписав Сент-Бева прозою у своїх, теж геніальних, «Фрагментах речі закоханого».
У цих віршах майстерно переплетена стилізація й наслідування зі щирістю й оригінальністю, і межі між ними дуже тонкі, або й взагалі відсутні, мов на стрічці Мебіуса, коли в одному місці ніби бачиш, де одна сторона, а де інша, а трохи проведеш пальцями і вже все навпаки.
Для мене ці поезії особливо цінні можливістю занурення в ті часи й ту атмосферу, яка відчувається дуже сильно в різних дрібних деталях. При тому, що я не великий любитель поезії, й завжди надаю перевагу прозі, цю збірку прочитав із великим задоволенням. Хоча «Думки», тобто третя — прозова — частина збірки, не особливо цікава, бо там містяться різні міркування Сент-Бева про прийоми віршування й вихваляння нової романтичної поетичної школи. В історичному сенсі вони становлять інтерес, але все ж занадто нудні для неспеціаліста.
Без Сент-Бева повне розуміння французького і навіть європейського романтизму неможливе. Він зайняв дуже специфічну нішу, яку я майже не зустрічав: описує внутрішні переживання цілком у романтичному стилі, із загостреними пристрастями, але без жодних містично-фантастично-історичних елементів, від яких навіть Гюго не відмовлявся, на досить простому буденному матеріалі. Герой — не якийсь аристократ і не кохає аристократку, а звичайний представник «третього стану», «маленька людина», освічений, але дуже бідний, що додає невластиву романтизму соціальну проблематику (однак вона проглядається між рядків, а не грубо нав’язується). Думаю, через це сучасники-інтелектуали (а може й Пруст) так незлюбили Сент-Бева: описане їм здавалося грубим, штучним і надуманим просто тому, що самі вони були з зовсім іншого соціального прошарку, і погано розуміли внутрішні переживання людини бідної, у якої далеко не закриті й базові потреби піраміди Маслоу, якій, окрім депресування через нерозділене кохання, ще потрібно й працювати, і якось культурно розвиватися.
Власне, це книга не стільки про нещасливе кохання, як про нереалізованість, крах творчих ідеалів і мрій, про mal du siècle і Weltschmerz, про своєрідне післяреволюційне французьке «втрачене покоління» 19 століття. Тут немає опису чогось високого, а є поетизація й пошук краси та проблематики в буденному, що обурило «смаки» тогочасних інтелектуалів і викинуло поезію Сент-Бева кудись на обочину літературного канону.
2 понравилось
