Фауст

Что нужно нам, того не знаем мы,

Дальше...

Что ж знаем мы, того для нас не надо.

Увы, теряем мы средь жизненных волнений

И чувства лучшие и цвет своих стремлений.

В буре деяний, в волнах бытия
Я подымаюсь,
Я опускаюсь...
Смерть и рожденье -
Вечное море;
Жизнь и движенье
В вечном просторе...
Так на станке проходящих веков
Тку я одежду богов.

Залежим ми, кінець кінцем,

Від тих, кого самі створили.

Та цур їм всім — така вже людська вдача.

Ізмалку в них, як знаєш, бийсь, борись,

То, може, в люди й виб'єшся колись…

Неначе йде за волю боротьба,

А придивись — дубасить раб раба.

Кінець кінцем, ти — тільки ти.

З мільйонів кучерів дістань собі перуки,

На височеннії зопнися закаблуки,

Але й тоді ти будеш — ти.

Блаженний той, хто вірність в серці має,

Він без жалю все в жертву їй несе.

Клену я все, що нам скрашає

Життя земного тужний бран!

Прокльон бучному гордуванню,

Що дух ним сам себе п'янить,

Прокльон людському сліпуванню,

Що нас обманює щомить!

Прокльон вам, мрії славолюбні,

Бажання ввічнити ім'я,

Прокльон вам, пута злудні, згубні —

Робота, влада і сім'я!

Прокляття золоту, мамоні,

Що завдає нам тьму турбот

Або колише нас на лоні

Розкошолюбних насолод!

Я шлю прокльон любові щирій,

Смачному соку виногрон,

Я шлю прокльон надії, вірі,

Й терпінню надто шлю прокльон!

Да, но что значит - знать?