It

Здається, це у "Володарі перснів хтось із героїв каже, що "дорога веде до дороги"; тобто ти можеш розпочатисвій шлях стежкою аніскільки не більш фантастичною за ту, що веде від твого ганку до вуличного хідника, а звідти можеш потрапити... ну, взагалі будь-куди. Те саме з оповідками. Одна історія веде до іншої, ще до іншої та ще до іншої; можливо, вони ведуть у тім напрямку, яким ти хотів рухатися, а можливо, й ні. Можливо, наприкінці той голос, який розповідає історії, важить більше, ніж самі історії.

Как бы то ни было, к концу их первой встречи полным составом в июле того года, встречи, на которой Билл, не прилагая к тому усилий, стал их безоговорочным лидером, она безумно любила его. И назвать ее чувство обычной влюбленностью школьницы — все равно что назвать «роллс-ройс» транспортным средством с четырьмя колесами, чем-то вроде телеги для перевозки сена. Она не краснела, когда видела его, обходилась и без визгливого смеха, не писала его имя на деревьях мелом или чернилами на Мосту Поцелуев. Просто все время жила с его образом в сердце, ощущая сладкую, мучительную душевную боль. Она бы умерла ради него.