Цитаты из книги Drei Kameraden

Саме коли цього не ждеш, аж воно тебе й зуспить...

Честь і слава! Це ж найліпше в світі!

Мужність тільки там, де страх.

Це не легковажність, це - філосфія наших чавсів.

...він по війні ніколи не забуває, яке це щастя - жити! І що це відчування зробило його байдужим до всього іншого.

Для багатьох людей, які втратили близьких, повага до їх душевних страждань була важливіша, ніж самі страждання.

-Навіщо ви папугу купили? -Він же говорити вміє, - відповіла вона і подивилась на мене своїми ще ясними старечими очима. - Тоді хоч є хто, щоб слово сказав.

Люди швидше стають сентиментальні від досади, ніж від любові.

Ця кімната ніколи не буде вже такою, як була раніше, бо ти тут побувала.

Краще наполегливість і ретельньність, аниж геній та безпутність.

Своє ім'я я не назву бо я продажна дівка

Туман і світло - одвічна казка... У тумані все ставало нереальним, фантастичним, і ми - теж... Туман перетворив автобуси на великих казкових звірів...

Знаєш, по чому пізнають джентельена? Він поводить себе пристойно, навіть коли і п'яний.

Хіба ж ви, хлопці, знаєте, що таке життя? Ви ж боїтесь своїх власних почуттів. Ви не пишете листів - ви розмовляєте телефоном, ви не мрієте, ви ідете з коханою у недільну екскурсію, ви розсудливі у коханні і нерозсудливі у політиці - жалюгідне плем'я!

Шаліти - це взагалі не сором...

...де в інших людей серце, там у вас стирчить пляшка з горілкою.

Життя которке, Фрідочко, сповнене усякх випадковостейі небезпек. Під такий час треба жити дружно.

Любов - чудова річ. Але одному з партнерів вона завше видається надто довгою. А тоді другий осамотніє, сяде та витріщить очі. Витріщить очі, як божевільний. -Але ж без любові люди, власне кажучи, тільки мерці у відпустці, та й нічого більш.

– Слишком дорого.

　　– Разумеется, – сказал я, считая, что теперь уже действительно не на что надеяться.

　　– Почему «разумеется»? – спросил Блюменталь неожиданно почти нормальным человеческим тоном.

　　– Господин Блюменталь, – сказал я, – а вы встречали в наше время кого-нибудь, кто по-иному откликнулся бы, когда ему называют цену?

Но разве не растворились уже в дымке нежности то, что было до сих пор ошеломляющим приключением, захлестнувшим меня, разве все это уже не захватило меня глубже, чем я думал и хотел, разве сегодня, именно сегодня, я не почувствовал, как сильно я переменился? Почему я ушёл, почему не остался у неё? Ведь я желал этого.