Терпкость вишни

Вислава, которую все зовут просто Вишня, изо всех сил старается оправдать надежды своего отца. Она учится в университете на перспективном факультете, отмечает все праздники с родителями и никогда их не обманывает. Но в восемнадцать лет так трудно найти собственную дорогу в жизни, особенно когда все вокруг считают современную молодежь поколением монстров.

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,1

86 оценок

5
42%
4
35%
3
20%
2
2%
1
1%

Ваша оценка

Прочитали 86Хотят прочитать 98

Рецензии

NaumovaLena25 ноября 2025 г.
«...неужели так выглядит подлинная жизнь?...по мнению Болека, выглядит она гораздо хуже...»
Эта книга настолько оказалась не моей, что даже трудно обличить в слова все штрихи этого любовного романа, которые не нашли во мне ни отклика, ни понимания. Начать можно с того ,что в принципе жанр любовный роман - не относится к моим фаворитам. Нет, я иногда с большим удовольствием читаю любовные истории таких авторов, как, например, Нора Робертс, но её романы порой даже трудно отнести к романтическому жанру, настолько сильно они пронизаны детективной или остросюжетной линией, а любовь, по сути, становится лишь одной из побочных линий.
Данный роман — это не просто любовная история, а романтическая комедия. Сказать честно, мне было не сильно смешно. Скорее даже мне было сложно пробираться через несколько специфичный слог автора, который для меня был всё же излишне сумбурен и шероховат. Чтобы вникнуть в то, что читаешь, необходимо было напрягаться, а это уже не самая лучшая характеристика для произведения, тем более такого жанра.
Главная героиня Вишня, или Вислава — перспективная студентка и большая надежда своего отца, в какой-то момент решает перестать таковой быть и пойти по собственному пути. Но мало того, что об изменении маршрута надо поставить в известность близких, особенно папу, так и путь этот непрост и порой тернист. Тут будет всё: и житейские неурядицы, и студенческие конфликты, и первые любовные неудачи, но и счастливых моментов тоже будет немало.

Вишенка! Что бы ты ни выбрала, я держу за тебя кулаки. Да пребудет с тобою сила.
Не обойдётся, конечно, без курьёзных моментов, которые сумеют вызвать смешок и мимолётную улыбку. Например, когда подруга Виславы Милена поссорилась с квартирной хозяйкой, ей пришлось съехать. Поиски квартиры были сложными, но в последний момент подвернулся неплохой вариант.
Подробно и детально автор посвятит читателя в повседневные студенческие будни: учёба, экзамены и тесты, волнения о стипендиях и первые отказы в их получении, столкновения с другими студентами, оговоры и торжество справедливости — короче, всё как обычно и бывает в обычной жизни, когда ты учишься и получаешь образование, чтобы доказать «что у вас есть потенциал или что вы являетесь будущей интеллектуальной элитой воеводства».

А когда я пришла к ней на прием, – завершила рассказ Виктория, – то услышала, что люди учатся для себя, а не для денег...
И вот так истории из жизни подруг будут переплетаться друг с другом, с настоящим и прошлым, рисуя причудливое полотно под названием окружающая действительность. Особенно мне понравилось, как занятно и детально автор описывает яркую самобытность, местные традиции и национальный быт.

– Внушительная елочка, – заметила мама, оглядывая комнату в перерыве между грибным супом и следующим блюдом из традиционных двенадцати.
– Сам украшал, – сообщил дядя. – А гирлянду привезли из самого Берлина. А у вас есть гирлянда?
– Да, из России, – как и каждый год, ответила мама, кладя себе на тарелку кусок карпа. – Загорается, когда захочет. Славянская душа.
Но при всех вышеописанных плюсах эта книга всё равно оказалась не моим попутчиком. Мне было иногда любопытно, может быть, даже немного волнительно, но, по большому счёту, не особо захватывающе. Но, как говорится, если не для удовольствия, так для опыта... Для разнообразного книжного багажа...

Я не счастлив,
Но чувствую радость —
Есть у меня в кармане сладость.
Читать далее
44
106
KeepCalmYA17 января 2020 г.
А вот кому польский янг-адалт? Вислава – которую папа назвал в честь Нобелевской лауреатки, а остальные называют Вишней – поступила в Ягеллонский университет в Кракове. Специальность, как и имя, выбрал папа, педагог-теоретик, придумавший для неё научную карьеру и вообще всю жизнь. Но в самом начале семестра Вишня в тайне от папы переводится на другую специальность, и теперь надо ему как-то об этом сказать, да так, чтобы не выгнал из дома.
Книжку про польских студентов начала 00-х стоит читать, во-первых, ради ностальгии по началу 00-х, а во-вторых, чтобы немного отдохнуть от американских янг-адалтовских реалий. Краковская студенческая жиза гораздо больше похожа на нашу: места в общаге тебе не хватило, поэтому снимаешь комнату у сумасшедшей бабки, кроме тебя в этой хате еще 8 человек, и вы целыми вечерами ведете долгие беседы, а также бухаете и заедаете салатом с майонезом. А необходимого колорита добавляет польский католический лайфстайл – с походами к мессе и очереди на исповедь.
В «Терпкости вишни» вообще нет драмы (ну, кроме папиного разочарования, конечно), это история про дружбу, поддержку и взросление. Не исключаю, впрочем, что она вообще никому не понравится, кроме меня (и Анастасии Завозовой, судя по Goodreads!), а мне так зашла, потому что там куча знакомых лично мне крючков: Вишня репетиторствует английский с одиннадцатилеткой (как я), бабушка Ирека гадает (как моя), соседка Мария увлекается мужиком, называющим себя гуру, ну и отдельные сердечки – красной нитью проходящему через всю книжку образу Рейнарда из «Брейнсторма» (в этом месте могло бы быть моё фото с Рейнардом из «Брейнсторма», сделанное в Варшаве в 2003 году, но это, пожалуй, слишком личное).
В общем, милая и смешная книжка, неплохо перебивающая поток унылого фэнтези, если уж вам довелось в него угодить – особенно если в 00-е вы были в достаточно взрослом возрасте, чтобы помнить, какие все были классные в джинсах-клёш, футболках и пиджаках, и с брит-попом в CD-плеерах.
Больше рецензий в телеграм-канале Keep Calm & Young Adult
Читать далее
12
270
yulechka_book2 апреля 2021 г.
Это было никак ! Поначалу я пыталась вникнуть в студенческую жизнь , почитать про науки , а потом стала сомневаться что факты достоверны. Нет Ягеллонский университет там существует , но в почтенном заведении ни каких СЭРБ или ПАВЛ не преподают . После этого стала вникать меньше как то интерес к книге поутих. Да книга о студентках , о учебе это своеобразный УА можно сказать , тут тебе и любовь и проблемы с квартирой , а дальше все прелести свободной жизни студентов , но мне увы не зашло .
Трудно сказать что не пошло больше или сюжет не мой или то как автор пишет совсем не моё.
Читать далее
10
203

Все рецензии

Цитаты

NagiNice1 апреля 2022 г.
Кто сказал, что мы должны улыбаться двадцать четыре часа в сутки? И кто сказал, что состояние радостного удовлетворения лучше состояния грустной задумчивости?
3
48
Iry28 августа 2009 г.
- Велика кухня, - оцінила Вікторія, роздивляючись довкруги. – А радше кухня-лазничка.
Добре, хоч унітаз поставили в іншому місці. Уявляєте собі? Одна смажить млинці, інша какає.
Комплекс відмінника, так? – усміхнувся Травка. – Коли тебе як слід не вичавлять, ти почуваєшся недолюбленим…
Хлопче, я так боюся темряви, що коли вмиваюся, то перш заплющую одне око й намилюю половину обличчя, споліскую і тільки тоді беруся до другої половини.
Додай іще, що перед сном ти заглядаєш під шафу і попід стіл, щоб упевнитись, що там немає вампірів.
Просто я ще не зустрічала такого хлопця.
Якого? – дражнив мене Ірек.
Такого, хто б подобався мені більше, ніж мій тато. На жаль.
Чому на жаль?
Ну, бо мені якось незручно, що хтось чужий видається мені більшим авторитетом, ніж тато.
Тепер дівчатка весь час хворіють. Я бачила в телевізії. Вони нічого не їдять і потім умирають. Це така страшна хвороба, аморокс. А на одному з каналів їх безперервно показують, аби застерегти людей. Дефілюють по червоному килимку такі скелети в лахмітті, ноги в них підгинаються, ніби погано прикручені, а вражені глядачі на це дивляться.
Добре, мамо, ми сходимо, - пообіцяв тато, нетерпляче ламаючи проскурку в долонях. – То всього найліпшого. Здоров’я.
Власне, здоров’я, - повторила пригніченим голосом бабуся. – Бо той аморокс підступно витає в повітрі. Може за атакувати кожного, навіть таких молодих чоловіків, як ви з Павлусем. Так казали в телевізії.
Вишеслава читала Достоєвського в сім років, - тато дозволив утягнути себе в перегони талантів. – Правда?

Правда. Читала, бо це єдине, що він зоставив у моїй кімнаті. А потім мені ввижалася ночами якась закривавлена старенька.

Отак і роблять молоді люди. Весь час чогось чекають. Їм здається, що життя ще не почалося. Що почнеться за тиждень, за місяць, але ще не тепер. А потім людина несподівано старіється і тоді задає собі питання: чим було усе це чекання. Але тоді вже запізно…
Я ставлю ще салат з майонезом, - запропонувала Мілена. – Татів експериментальний виріб. Буде чудовий наповнювач на ранок.
Наповнювач чого? – запитала я.
Блювоти звичайної, - просвітила мене вона.
Ти, певно, ще цього не знаєш, - озвався Травка, - але якщо людина під час бодуна хоче ригати, а немає чим, тоді вона й насправді мучиться. Тому наповнювач блювоти – це дуже корисна річ, особливо, якщо він жирний, густий та огидний на смак.
Бо такий легше виходить на поверхню, - закінчила Мілька, принюхуючись до вмісту слоїка. – Цей буде в самий раз. Не втримається у шлунку й п’ятнадцяти секунд.
Це було так, - почав Олек, підливаючи собі горілки до пива. – Оди н чувак заради експерименту нажерся якихось грибочків. Почекав хвилю і раптом – зблиск. У візерунку штор він побачив модель усесвіту. Що містилася в одній простій фразі. Він відкрив сенс життя. Але коли його на другий день розбудили, він нічого не пам’ятав. Зостався лише тьмяний спогад, що хвилину тому він мав доступ до найбільшої таємниці космосу.
І що? І що?
За тиждень він знову скуштував грибочків. Цього разу нагледів модель всесвіту на килимі й оббивці канапи. Але на другий день знову порожнеча. І так повторювалось ще кілька разів. Урешті він вирішив як слід приготуватися, налаштував аркушик, ручку. Наївся грибочків і чекає. Коли його осяяло, мигцем усе записав. Оту єдину, важливу для людства фразу. Рано встає, кидається до аркушика і читає: «Коли б я став на крісло, то дістав би кінчиками пальців до стелі».

Ми вражено мовчали.

На жаль, після тридцяти життя втрачає смак. А знаєте, чому? Бо всі найважливіші спогади закарбовуються раніш.
А потім? – допитувалася Вікторія з такою напругою, ніби їй от-от мали стукнути ті кляті тридцять років.
Потім… пам'ять уже нагадує повне горня, до якого й надалі ллється вода. Нові пережиття вже не закарбовуються до неї з такою чіткістю. Вже ніщо не має такого значення. Навіть якби людина полетіла на Марс, це абищиця порівняно зі спогадом із часів, коли вона цупила яблука з сусідського саду.
О Боже, - зітхнули ми хором. Усі семеро.
Так, - покивав головою Даніель. – Тому збирайте спогади, поки горня ще не повне.
Коти? – Даніель на хвилину замислився. – Вони знають, чого хочуть. Але голову можна закласти, що якби вони були вдвічі більші, ніж є, їх заборонили б тримати в хаті. А пси, нехай і втричі більші, все одно були б друзями людини. Подумайте про це.
… Бо Малинка вже два дні реве, що мусить навчитися шити, інакше втратить свою половинку. Наче половинки йдуть через такі прозаїчні приводи.
А через які приводи вони йдуть?
Якщо це половинки, то через жодні. Вони перебувають у безперервному екстазі і навіть гадки не мають про розлуку чи зраду.
Ну так, невідомість – це найліпший із психотропів, - Болек усміхнувся. – Тому в наступному житті я хочу бути безтурботним усміхненим зайчиком. Найліпше пасхальним.
Ні. Але бути скривдженим не така вже й погана річ, - він замислився. – На жаль, більшість людей робить усе, щоб не відчувати болю. Минає час, ми старіємось і раптом виявляємо, що проґавили шанс, аби хтось нас скривдив.
Це погано, що ми уникаємо болю?
Колись я думав, що добре. Але тепер вважаю, що це дуже-дуже погано.
Раніше я мав згідливіших репети торів, - зізнався Мілек. – Вони писали за мене контрольні. А потім прийшла ти – і все закінчилося.
Я тобі вже пояснювала, чому.
Знаю, знаю. «Якщо тебе скрізь возять, ти розучуєшся ходити, бо не мусиш послуговуватись ногами. А потім уже не можеш, навіть якщо хочеш».
Ну бачиш! – зраділа я. – Ти запам’ятав!

Я хотіла, щоб він послуговувався ногами. Поки не пізно.
Все чудово, - зітхнув Мілош. – Просто вже два роки, як я не маю жодних кінцівок, розумієш?

Я люблю натовп. У натовпі ти не мусиш хизуватися, вирізнятися, іскритися гумором і засліплювати інтелектом. Нікого не обходить, що твої джинси по коліно в болоті, на блузці діри (зіткнення з цигаркою), а замість «Кензо» ти смердиш пивом (зіткнення з пластиковою склянкою). Натовп безпечно огортає тебе й дозволяє на хвилину забути про себе. Про те, що було і що буде. Бо важливо лишень те, що тут і тепер. Те, що я можу верещати разом із рештою: «Гей, чи знаєте, діти, нема влади на світі!» І бодай хвилину в це вірити.

Я ніколи не думала, що люди такі бридкі.
Це вплив телебачення. А зокрема, музичних програм. Людина думає, що світом ходять самі секс-бомби обох статей, а потім опиняється на вулиці і не вірить власним очам!
***

Вікторія допомагає нам готуватися до іспитів. Ні, вона не перевіряє наші знання і не ксерить нам матеріали. Вона робить те, що роблять жінки героїв. Готує, прибирає, пере та втішає, що все буде гаразд.
Читать далее
3
148
NagiNice25 марта 2022 г.
В Средние века тебя сожгли бы на костре только за выражение лица.
2
33