Хоббит. Малые произведения

Пора в поход нам! Пора домой!
Там, за горами, там, под Горой,
Лежит, заклят, великий клад -
Сокровища лежат горой!
И деды наши, и отцы
Там колдовали, кузнецы,
И той порой под той Горой
Будто звенели бубенцы.
Каменья в рукоять меча
Вправляли, свет в них заключа, -
Эльфийский князь глядел, дивлясь,
На меч, горящий, как свечы.
Годился звездный - для колец,
Огонь драконий - на венец,
А лунный свет - в любой предмет,
И в сети свет ловил мудрец.
пора в поход нам! Пора домой!
Там, за горами, там, под Горой,
Лежит, заклят, великий клад -
Сокровища лежат горой!
Там, в глубине, вдали от всех,
Звучали арфы, песни, смех -
Ни человек, ни эльф вовек
Не ведали о песнях тех...
Взгудели сосны на ветру,
Взгудели ветры на юру,
Огонь был ал, и бор пылал,
Подобно жаркому костру.
Гудит над городом набат,
И горожане вверх глядят:
Летит дракон, порушит он
Дома и башни - все подряд.
Гора дымится, каждый гном
Шаги услышал, будто гром:
пришел дракон - погубит он
Весь род и наш захватит дом!
Пора в поход нам! Пора домой!
Там, за горами, там, под Горой,
Лежит, заклят, великий клад -
Сокровища лежат горой!

- Доброго ранку! - перший привітався Більбо, і він справді сказав те, що думав. Сонце сяяло, а трава так зеленіла!
Але Гандальф тільки зиркнув на гобіта з-під довгих кущуватих брів, що стриміли далі, ніж сягали криси його тінявого капелюха.
— Що ви цим хочете сказати? — запитав він нарешті.— Чи ви зичите мені доброго ранку, чи хочете сказати, що сьогодні добрий ранок, — байдуже, хочеться мені, щоб він був добрий, чи ні? Чи, може, що вам добре цього ранку? Чи що слід бути добрим у такий ранок?
— Усе це зразу, — відказав Більбо. — А ще такого прегарного ранку добре викурити люлечку надворі. Як є у вас при собі люлька, то сідайте, почастуйтеся моїм тютюнцем! Поспішати нікуди — у нас цілий день попереду!

As they sang the hobbit felt the love of beautiful things made by hands and by cunning and by magic moving through him, a fierce and a jealous love, the desire of the hearts of dwarves. Then something Tookish woke up inside him, and he wished to go and see the great mountains, and hear the pine-trees and the waterfalls, and explore the caves, and wear a sword instead of a walking-stick. He looked out of the window. The stars were out in a dark sky above the trees. He thought of the jewels of the dwarves shining in dark caverns. Suddenly in the wood beyond The Water a flame leapt up—probably somebody lighting a wood-fire—and he thought of plundering dragons settling on his quiet Hill and kindling it all to flames. He shuddered; and very quickly he was plain Mr. Baggins of Bag-End, Under-Hill, again.