Последнее желание. Меч Предназначения

Ну, що ж, паскудний світ нас оточує... Але це не причина, аби ми всі спаскудилися. Добра нам треба. Того мене мій батько вчив, і того я моїх синів вчу.

Оно, конечно, так, отвратный нас свет окружает. <...> Только это не повод, чтобы все мы паршивели.

просьбой можно пренебречь, а шаровой молнией – нет

– Легко вбивати з лука, дівчино. Як же легко спустити тятиву й думати: це не я, не я, це стріла. На моїх руках немає крові того хлопця. Це стріла вбила, не я. Але стрілі нічого не сниться вночі.

– Любистку?
– Так? – Бард розгладив прип’яте до капелюшка перо білої чаплі, поправив на собі кубрак. Обидва присвятили півдня чистці одягу й надання йому сякого-такого порядку. – Що, Ґеральте?
– Намагайся поводитися так, аби викинули нас після вечері, а не до неї.

— Ти брехливе стерво! — зарепетувала блондинка й плюнула з балкона. — Волоцюга! Фазан надутий!
— За що вона тебе так? Чимось ти провинився, Любистку?
— Та таке, — здвигнув плечима трубадур. — Вимагає моногамії, щоб як дві половинки, а сама кидає у людину чужими штанами.

— Ото ти брешеш, Любистку.
— Не брешу, тільки прикрашаю, а в тому є різниця.

Меня лишили способности чувствовать, чтобы я не мог ощущать, сколь омерзительно мерзостна эта мерзопакость, чтобы не отступал, не бежал от нее, охваченный ужасом. Да, меня лишили эмоций. Но не полностью.

Strzyga żre ludzi, jak to strzyga, i trzeba ją zabić, normalnie i po prostu
A my tu, w Wyzimie, czekamy na cud i ryglujemy drzwi przy każdej pełni księżyca albo wiążemy przestępców do palika przed dworzyszczem licząc, że bestia nażre się i wróci do trumny.

• Niezły sposób - uśmiechnął się wiedźmin. - Przestępczość zmalała?
• Ani trochę.