Куджо

Довго я, чесно кажучи, наважувалась на цю книгу. Приблизно була знайома з сюжетом, а коли щось страшне трапляється з тваринами, особливо з собаками, дуже важко таке переживаю. Але ж то Кінг і я просто не могла лишити книгу без уваги.

В центрі подій дві родини, що живуть у містечку Касл-Рок (звичайно ж), і життя яких розділилося на "до" та "після". У кожної свої проблеми та радощі, але все перевернеться з ніг на голову за якихось два-три дні. Вдаватися в подробиці сюжету я не буду, бо не вдасться уникнути спойлерів. Просто повірте на слово, їх усіх чекають пекельні події.

Містики в книзі шукати не варто, але не розслабляйтесь...страшно буде! Ще я як! Книга просто просякнута різними страхами. Дорослі бояться за майбутнє, бояться за дітей і один за одного. Діти бояться уявних чудовиськ, що ховаються в шафі та реальних, що чатують у темряві. Куджо боїться змін, що відбуваються з ним самим...

Книга лишила по собі досить неоднозначне враження. З однієї сторони я впевнена, що перечитувати її не буду точно, але й байдужою вона мене не лишила. А твір, що викликає сильні емоції, навіть якщо це не захват і не метелики в животі, заслуговує на повагу! Також я просто повинна зазначити, що фірмовий Кінгівський стиль - то окрема любов, тому істинному кінгоману буде, за що оком зачепитись)

І на останок просто не можу не нагадати, що ми у відповіді за тих, кого приручили...як за тварин, так і за людей. Не забувайте про це, будь ласка.

Я долго обходила стороной данную книгу,
хотя я большой фанат Кинга и его творчества.
Поэтому мы все таки встретились с Куджо.

Жил был пёс. Большой и добрый. Однажды его укусила летучая мышь и он стал нечтом, которое просто хочет убивать всех. Это все..остальное узнаете когда прочтёте (или если прочтёте)

Я не хотела ее читать просто потому что мне не было интересно узнать эту историю, не было желания, глаза не горели. Я думала, что тут может быть такого захватывающего..но тем не менее это ведь черт возьми Кинг.

В общем сразу хочу сказать, что почитав кучу хвалебных отзывов я свое мнение не поменяю. Меня эта книга особого не впечатлила. Прочла чтоб узнать чем там всё закончится. Перечитывать не буду.

В Таркерз-Миллз, в городке штата Мэн происходят ужасные убийства – опасный Зверь выходит на охоту каждое полнолуние! Все до одного после встречи с кровожадным монстром погибали. Но вот, 4 июля десятилетнему мальчику по имени Марти, прикованному к инвалидному креслу, удаётся дать отпор Зверю, и после этого случая он становится единственным, кому удалось выжить после встречи с Оборотнем.

Данное произведение сложно назвать полноценным романом, ведь там всего 121 страница. Но тем не менее это не делает эту повесть менее интересной. Здесь всего 12 глав – по каждому месяцу года, и в каждом месяце происходят убийства. Смогут ли жители городка вывести оборотня на чистую воду? Кто же живёт обычной жизнью, а в полнолуние превращается в ужасного монстра?

Эта повесть не самое удачное произведение Кинга, но всё же мне понравилось, можно скоротать один вечерок, погрузиться в таинственный мир оборотней. Увы, как этот человек стал оборотнем нам не известно. После прочтения остаётся немало вопросов.

Почти все произведения Кинга экранизированы. И «Цикл оборотня» не исключение. «Серебряная пуля» вышла в 1985 году. В целом фильм неплохой, но есть нестыковки в сюжете (впрочем, как и во многих экранизациях).

На этой ноте я закончу свой обзор. Читайте книгу! Смотрите фильм!

Очень странно, что этот рассказ включили в одно издание с «Куджо», да ещё и после него. «Куджо» вызвал у меня бурю эмоций, которые хотелось продлить с помощью прочтения «Цикла оборотня». А нет, облом.

У меня создалось впечатление, что этот рассказ является наброском к какому-то роману, но никак не самостоятельным произведением. Персонажи очень топорные, сюжет скомканный - в общем, никакого удовольствия. История не пугает, не завораживает, а лишь вгоняет в скуку.

Единственный плюс «Цикла оборотня» - вы проглотите его за час и сможете приступить к чтению чего-то более стоящего.

І вкотре я знімаю капелюх перед талантом Стівена Кінга. Скажу чесно, книга в мене особливого бажання прочитати не викликала і взявся за неї суто з хронології написання творів.

Куджо, це назва собаки, яка мала нещастя заразитися на сказ. Так, сказ буде головним винуватцем всіх бід в цій книзі. Якщо ви гадаєте, що ця хвороба не така вже і страшна, то тут вона постане з іншої точки зору... За напрацьованою "кінговською" схемою в книзі переплітаються долі кількох осіб. Це мені нагадує трохи стиль Брауна. Щось схоже. Ідеальні сценаристські прийоми, коли іде історія про одних, тут, в цей самий час, описуються події вже в іншій родині. Оці зміни картинок і подобаються найбільше. Не пряма розповідь якоїсь історії, а постійна зміна локацій.

Історія життєва, в якій описані сімейні проблеми. Дорослі проблеми. Де має місце і подружня зрада, і родинні відносини, і зростання дітей, і проблеми заробітків... Все це притягує і підкупає. Підкупає по-дорослому. І все це могло б набути мелодраматичних обрисів, якби не хвороба. Хвороба тварини. І як же стає шкода собаку на перших етапах захворювання. Як описано її біль і не розуміння ситуації. І як ця хвороба виходить на перший план і перетворює роман на справжній трилер.

А далі стає все більш цікаво. Кінг - майстер нагнітання обстановки. Із середини книги ти вже не можеш з нею розлучитись. Як завжди майстерно і актуально. І навряд чи кінцівку можна назвати хепі-ендом.

Читається книга легко. Переклад хороший. Все якісно як і повинно бути від Кінга.