Світ простий і зрозумілий. Його рівно стільки, скільки ти зможеш відчути й охопити своєю пам’яттю. Він має чіткі обриси й міцні кордони. Кордони ці пролягають зовсім поруч — за ближчим рядом холодних дерев. Там, далі, за цими видимими кордонами, починається щось інше — щось цілком чуже, незрозуміле й тому малоцікаве: невідомі тобі люди, недотичні до тебе обставини, непрояснена для тебе країна. Тут натомість — усе на своєму місці, все можна пізнати на дотик, усе відчитується за голосом. Дім, наповнений тисячею предметів, місткий і вивчений напам’ять, до останнього ґудзика в горішній шухляді. Родина, до якої звик так, як звикають до власного тіла. Батьки — ще живі й здорові, від яких усе більше віддаляєшся, які все менше тебе розуміють, хоча це жодною мірою тебе не турбує: достатньо того, що вони просто десь є, десь поруч, оберігають тисячу звичних тобі з дитинства предметів, долучаються до тисячі відомих тобі з дитинства голосів, тому хай віддаляються, хай не розуміють — у цьому світі їм усе одно знайдеться місце, вистачить часу, аби все владнати, вистачить простору, аби не заважати один одному.Вистачить місця для школи — з її мертвотним духом підігрітої їжі, з лункими вечірніми коридорами, з близькістю й відчуженістю. Вистачить місця для друзів і знайомих, для необов’язкових розмов, нетривалого захоплення, неусвідомленого страху. Для ворогів теж місця вистачить, для образ, для ганьби, для останніх підліткових сліз у подушку, які ніхто не побачить, але які ти сам ніколи не забудеш. Усьому стане місця, оскільки все так і створювалось. Усе поміститься, ніщо не буде зайвим. Головне — не виходь поза кордони, тримайся цього ламкого березневого світла, що так швидко завершується, зазирай у станційні вікна, ніби в акваріуми з монстрами, бери від життя лише те, що готували спеціально для тебе.
12 понравилось
Ваша оценка
varvarra5 ноября 2022
Zap6 сентября 2017
MrsKATELINKA10 июня 2018
robot13 января 2021
leopoem19 октября 2017
vetka33313 января 2020
Antares_24 сентября 2017