Рецензия на книгу
Покоління
Ніколассон
crazy_squirrel27 мая 2018 г.Трішки прекрасного наприкінці весни — книга, котру я повільно читала, смакуючи, півроку. Я поезію, звісно, люблю, але рідко і неінтенсивно Мені однаково складно читати як про постійні нескінченні страждання стосовного чергового хлопчика (привіт, Полозкова!), так і щось надто богемне і з вищих сфер.
З поезією Ніколассона сталася ж магія. І те, як я з нею познайомилася, і читання, і навіть цілковито несподівана з'ява збірки на моїй поличці. Зовсім різні вірші, про красу і любов, про біль і творчість, про зиму і літо, але всі такі... справжні. Щирі. Слова, що входять у резонанс із чимось всередині, і ти звучиш. Це прекрасно.
Перше тепло, як ліки, помірними дозами,
мляво вливається в вітер нерівним почерком...Весну можна любити лише за грози.
Весну можна любити лише за ночі.Сонце червня на спаді нагадує бога,
що помирає, аби відродитися з праху...Літо можна любити лише за спогади.
Літо можна любити лише за заходи.Шлях під дощем, за спиною усе залишивши;
мокрі дороги горять ліхтарями і фарами...Осінь можна любити лише за тишу.
Осінь можна любити лише за хмари.Синява снігу в плеядах слідів заплутаних,
пізні світанки, коронами інею вінчані...Зиму можна любити лише за сутінки,
сонні міста і гірке розуміння вічності.Справжні чари.
9269