Рецензия на книгу

• 

  Аноним11 мая 2018 г.

  Я її чекала. Я її купила. І розтягувала, як могла. Не сопливе, продумане підліткове фентезі. Тут персонажі не дуже дають волю своїм почуттям і не роблять дурних помилок (привіт Квілу і Месникам). На жаль таке чтиво не так вже й часто зустрічається, як би хотілось.

  “Королівство шахраїв” друга книга з серії про шістьох таких різних людей, об’єднаних однією метою. Хоча тут їх було вже трошки більше. Кількість екшну, бійок, підстав - зашкалює. Кінець вгадати аж ніяк не вийде. Лі Бардуґо майстерно вимальовує ниточки сюжету через всю книгу, так мене водила за носа лише Джоан Ролінґ. Але у міс Бардуґо свій унікальний світ і круті локації.

  Цього разу шістка нікуди не мандрувала, а залишилася в Кеттердамі воювати тільки лишень не з кожним другим в цьому місті. Воронят підставили, як ніколи, тепер лише від Каза Бреккера залежить, виплутаються вони з цієї халепи і якою ціною. І тут одразу видно майстерність, з якою автор прописує своїх персонажів. Каз та Інеж були моїми улюбленцями в першій книзі і залишилися ними, але тут  наперед вийшли Вілан та Джаспер, у яких було показано шикарнючий бекграунд. Вілан - то взагалі няшка, іноді мені здавалось, що автор не зовсім людину описує (а якесь миле звірятко). Кожен з персонажів - унікальний, має свою історію, свій шлях і робить помилки (нормальні помилки, які показують, що вони люди, а не тупуваті), а це чіпляє. Я повторююся, бо багато разів казала, що для мене важливі сюжет і персонажі. Тут я задоволена цілком. 9/10

  Український переклад крутезний. Було б шикарно, якби до трилогії Гриші теж дійшло (якби натяк!), бо, як автор подібної літератури, Бардуґо вже зайняла свою ланку в моєму серці. І певна, що не тільки в моєму.

  8

  462