Рецензия на книгу

• 

  ami005 мая 2018 г.

  Смуток, що пронизує

  Так низько вона нізащо не опуститься. Це як літати птахом у небі, а тоді впасти обличчям у багнюку. Жодного натяку на справжню любов та глибокі емоції.
  

  Кожна сторінка віддає шаленим смутком… Тугою за втраченим коханням.
  І як би вчасно книга потрапила до рук. Просто десять з десяти. На цьому етапі мого життя – вона зачепила. Я знаю, що таке втрачати….

  
  Доля іноді забирає в людини найдорожче саме тоді, коли дуже боїшся його втратити.
  

  А ще – комусь буде нудно читати її постійні стогони, як «тяжко жити», « як витримати розлуку», «як відпустити щастя?».
  Допомогла осмислити втрату, зрозуміти, що живеш не просто так. Що є вищий задум. Що не все можеш осягнути розумом. Що варто жити серцем.

  
  Ті, хто в інших світах, все одно навіки залишаються з нами спогадами, любов’ю та світлом у душі. Навіть тоді, коли ми дозволимо собі жити далі.
  

  Знайома з твором Гурницької « Мелодія кави в тональності кардамону» і скажу відверто, що перша частина мені не запам’яталася. Не вразила. Але чомусь захотілося дати їй ще один шанс. І не прогадала.
  Смуток, туга, байдужість – цілком можна зрозуміти Анну, яка втратила можливість бути щасливою. А ще – лінія з Тадеушом мені Шаленно сподобалася. Особливо розв’язка. :) Провела паралелі. :) Було б дивно цілу книгу читати її роздуми про Адама і плакати з нею.

  
  А щасливі жінки заздрісними не бувають.
  

  Впевнена, що буде продовження.
  Впевнена, що Войцех закохається в її молоду родичку Марисю.
  І впевнена, що ми будемо це читати. :)

  П.С. Але не раджу читати Щасливим людям та тим в кого Радісний етап в житті, бо однозначно книга видасться нудною та посередньою. Це не перший том, де кохання – роздуми йде з кожної сторінки.

  7

  1,1K