Рецензия на книгу

• 

  Nomen---Nescio13 апреля 2018 г.

  Книга являє собою нашарування авторських інтерпритацій, просторих цитат інших інтерпритаторів, цитат Толкіна та його оточнення, з наступними коментрами та доповненнями. Основне завдання книги, на скільки я зрозумів, показати, що світ Толкіна, та його казки і розповіді про цей світ, ніяк не суперечать християнству, навіть, у більш вузькому значенні, католицизму, а якщо ще конкретніше - догматичному католицизму. Зрозуміло, що таку операцію необхідно провести для того, щоб потенційних читачів Толкіна, і при цьому ревнивих католиків, не відлякувала міфологія створеного світу, оскільки вона просякнута гностичними та язичницькими елементами. Якщо коротко: вирішення протиріччя, на думку автора, поляшає у тому, що це все, звісно, є, але тільки воно переосмислено творчим і повністю християнським погядом Толкіна. Можливо така книга і необхідна католиками. Але чи потрібне таке виправдання самій книзі "Володар перстнів"? Мені здається, що ні. Крім того, можливо через невеликий об'єм, але власне інтерпритації автора мені виглядають досить невнятними, більше того, склалось враження, що він не відділив свої інтерпритації та суто Толкінівські, і немає впевненості, що вони збігаються у висновках.

  Тепер про позитивне. По-перше, цитати, які характеризують Толкіна, відібрані відмінно:
  

  
  В великих войнах нашего времени мы совершаем одну и ту же ошибку - принимаем ложные постулаты «цель оправдывает средства» и «если что-то можно сделать, значит, сделать надо» (L 1862). Толкин писал сыну в 1944 году, антифашистская коалиция пыталась победить Саурона с помощью Кольца. Что ж, расплодятся новые Сауроны, а люди и эльфы превратятся в орков - «Не то чтобы в реальной жизни все это настолько очевидно, как в придуманной истории; да и с самого начала на нашей стороне орков было немало» (L 66).

  Показано впилив оточення інклінгів, особливо менші відомого у наших краях Оуена Барфілада, з його містичними видіннями та цікавою філософією. Звісно, не обійшли стороною і стосунки з Льюїсом. Але справді, з усіх інклінгів професор був найбільш ревнивим католиком. Так само і короткий нарис життєвого шляху Толкіна по-справжньому допомгає краще зрозуміти, як його характер - уявіть собі сцену в якій старий професор, переодягнувшись англоскасонським воїном, проганяє туристів зі свого саду, так і особисте ставлення до створеного ним світу Арди - на могилі, в якій він похований біля своєї дружини, на могильних плитах ми бачимо імена Берен та Літуен, замість Джона та Едіт. Це імена перших чоловіка та ельфійки, яких поєднало кохання, одна із центральних історій вигаданого Толкіном епосу. Не можу тут не відмітити особливість такого союзу, оскільки він допомагає ельфу по-справжньому померти - ельфи існують у світі до самого його завершення, тільки люди його покидають після смерті, але поєдання у шлюбі такого роду дозволяє духу ельфійки покинути його разом з духом свого чоловіка.
  

  
  Из мрака моей жизни, пережив столько разочарований, передаю тебе тот единственный, исполненный величия дар, что только и должно любить на земле: Святое Причастие... В нем обретешь ты романтику, славу, честь, верность, и истинный путь всех своих земных любовей, и более того - Смерть: то, что в силу божественного парадокса обрывает жизнь и отбирает все, и, тем не менее, заключает в себе вкус (или предвкушение), в котором,и только в нем, сохраняется все то, что ты ищешь в земных отношениях (любовь, верность, радость), - сохраняется и обретает всю полноту реальности и нетленной долговечности, - то, к чему стремятся все сердца.

  Толкін вважав свій світ цілком реальним, хоча і існував він у його фантазії. Основою його світу була мова.
  

  
  Уже по смерти Толкина, в некрологе, за несколько лет до того составленном для газеты «Тайме», К. С. Льюис пишет о том, что Толкин в некотором смысле побывал «внутри языка». Яркая фраза - и притом чистая правда. Берлин Флигер рассказывает, как некий коллега-филолог однажды задал Толкину вопрос: «Вы ведь пробились сквозь завесу, верно?» И Толкин «охотно признался», что так и есть. В его представлении язык как таковой обладал определенной глубиной: вторгшись внутрь, Толкин обнаружил, что вступает в тот же самый мир образов, куда указывали сны. На самом деле, «древний мир» - это мир и древний, и внутренний; а ведь именно это мы и имеем в виду под словом «мифический».

  Та що там, сама історія написання твору виглядає досить містичною. На скільки ясно з тексту, книга не стільки була написана, скільки писалась, що і засвідчує візит таємничого чоловіка на ім'я Г. з питанням: "Ви ж не вважаєте, що написали це все самі?".

  У світі Арди "немає" релігії. "Ви створили світ, в якому певна віра немов розлита навкруги, без видимого джерела, ніби як світло від прихованої лампи" - так це описав у своєму листі професору один з уважних читачів.

  4

  261