Рецензия на книгу

• 

  ga__linka26 февраля 2018 г.

  «...ті шматки, які колись були мною, знову стають одним цілим» - так закінчує цю історію Чарльз Мартін. І все було б чудово, якби не моя дивна звичка: читати останній абзац перед тим, як почати книжку.

  А далі зупинитися неможиво! Бен - лікар, в якого сім‘я, Ешлі - каратистка, спішить на власне весілля. Вони, собака і мертвий пілот застрягли в приватному літаку в горах, а надія на порятунок більше схожа на примарний сон.
  Минуле, якому Бен відданий цілковито, не може зникнути безслідно навіть там, де, здається, сніг маскує все. А ніжність пронизує кожне повідомлення на диктофоні: студентські роки Бена, знайомство з його дружиною, весілля і кар‘єра. Теперішнє: лютий холод на висоті 4000 тисячі метрів, ніякої техніки, відсутність їжі, прихисток - розбитий літак, а збоку дівчина, яка тепер вже точно не встигне на церемонію.

  І найцікавіше - емоції чоловіка, чиє серце з часом починає ділитися на дві половини. Розгубленість, ніяковість, тривога, співчуття і заплутаність ховаються під маскою чорного, дуже дотепного гумору, але не приховують темну глибину його душі від читача. А там, розуміємо, щось ховається. Відчуття провини? Ешлі так і не зрозуміла.

  В житті найважливіші речі залишаються непоміченими. Маленька і ледь вловима ниточка наприкінці все поверне або на свої місця, або з ніг на голову - вирішувати вам.
  А я усі 349 сторінок сподівалася, що слова «– Ну що, готовий? Ми побігли» сказав Бен... кому?

  5

  178