Рецензия на книгу

• 

  Nomen---Nescio29 января 2018 г.

  Ненаписаний роман

  Книга про співвідношення техніки і життя, і що трапляється тоді, коли техніка його витісняє. Вона переповнена роздумами, та відступами, а також тонкими передчуттями майбутнього:
  

  
  Існують прогнози, за якими одного чудового дня наша техніка перетвориться на цілковиті чари. Тобто наша участь зводитиметься лише до спонуки старту, а механіка буде настільки досконала, що вже не потребуватиме грубого ручного запуску. Достатньо буде променя, слова, можливо навіть думки. Ціла система імпульсів пронизуватиме увесь світ.

  Чи ще, наприклад, уявіть собі лихого кавалериста, найкращого у своєму підрозділі, який після того, як коней замінили машини, повністю пориває зі своїм минулим. Натомість він стає трамвайним кондуктором, і вважає це, зовсмім щиро, великим досяненням, а свого кавалерійського минулого соромиться та навіть не хоче згадувати. Або - винахідника, який своїми технічними винаходами підкорив світ, але облаштовує свій дім так, щоб він нагадував сільську ідилію (подібно до того як винахідники Кремнієвої долини сьогодні ховаються від власних матеріалізованих ідей).

  Стиль написання можна назвати "юнгерівським" - це коли переплітається трактування історії, філософські відступи та психологізм, а сюжет, я би сказав "дещо непристойно", зведений до фону. Називаю його так, бо це ж саме я бачив у Еумесвіль , тільки у цій книзі Юнгер вже аж так сильно не випробовує інтелектуальні здібності читача.

  Попри все я мушу сказати, що книга обривається, вона завершена, але як "частина перша" до такого-то роману. Та навіть в такому вигляді вона зберігає цінність, напевно не художню, але вона є хорошою демонстрацією того, як можна дивитись у майбутнє на 70 років вперед, і бачити його досить чітко, принаймні в плані образів.

  6

  1,9K