Рецензия на книгу

• 

  Dante_Sinner9 января 2018 г.

  Страх і ненависть у Всесвітній Державі

  «Каллокаїн» - роман-антиутопія Карін Боє, який був написаний за рік до самогубства шведської письменниці.

  Події роману відбуваються на тлі двох глобальних цивілізацій, - величезних конгломерат-держав, які безкінечно ведуть між собою то «холодні», то «гарячі» війни, які насправді є лише однією війною за владу над власним народом:

  "Держава – це все, окрема особа – ніщо. Ми усвідомлюємо і схвалюємо цю засаду. Ми приймаємо й підтримуємо думку про те, що важить лише технічне та практичне знання, а значна частина так званої культури – це витребеньки, які можна буде дозволити собі тільки за тих часів, коли нам ніхто і ніщо не загрожуватиме. А такі часи навряд чи настануть. Підтримувати існування людини, неухильно розвивати військові та поліційні функції – ось суть життя Держави. Все інше – це надмір."

  Усі мешканці (таваріщі) Всесвітньої Держави, - лише молекули одного великого організму, тимчасові та взаємозамінні:

  "Усім соратникам уже змалку тлумачили різницю між найнижчими формами життя, як-от одноклітинні тварини та рослини, й найвищими – розвиненими й складними, як-от тіло людини в його досконалій цілісності й різноманітності функцій. Усі соратники тямили, що така сама різниця є й між соціальними системами. Від некерованої орди суспільство розвинулося в найкраще організовану й найвище спеціалізовану з усіх можливих форм – у нашу Всесвітню Державу. Від індивідуалізму до колективізму, від окремішності до спільності – ось так розвивався цей гігантський священний організм. Тепер кожна людина – це лише клітина, призначена служити йому на добро. [...] Каллокаїн стає необхідною ланкою в цьому поступовому розвитку, бо ж відкриває перед великою спільнотою дорого до внутрішнього світу, який кожна людина досі вважала своєю власністю."

  Ніщо не є індивідуальним, все спільне. Ніщо не належить тобі - і навіть думки, фантазії та наміри у зародковій формі, завдяки нововинайденому препарату Каллокаїн, стануть надбання Держави, більше того, її найефективнішою зброєю проти вас:

  "Відтепер жоден злочинець не зможе заперечити свою провину. Наші думки стануть суспільною власністю, а ми несправедливо вважали їх своїми власними. Хіба можуть бути думки й почуття чимсь приватним, якщо вони породжують слова та вчинки? Невже кожний соратник не належить тілом і душею Всесвітній Державі? Кому ж тоді, як не Державі, мають належати його думки та почуття? Досі не було змоги конролювати їх, але вже знайдено надійний засіб."

  Чоловіки - солдати, які без роздумів та вагань готові вмерти за пекучу ілюзію ідеї Всесвітньої Держави, віддати себе в жертву в агонії самопереконання потрібності, - залученості до Великої Справи. Жінки - лише розплідники, фабрики-матки солдатів-чоловіків та новоматок-жінок:

  "Можливо, настане час, – припускала я, –коли виявиться, що жінки взагалі не потрібні. Тоді будуть зберігати тільки їхні яєчники, а решту викидатимуть у каналізацію. Тоді Держава складатиметься з самих чоловіків. Уже не доведеться марнувати кошти на харчування й навчання дівчат. Певна річ, не раз почуваєшся спустошеною від гадки про себе як своєрідний розплідник, хоч наразі й потрібний, але надто вже дорогий в експлуатації. То невже не зазнаєш великого розчарування, коли – причому вперше в житті – пустиш на світ істоту, якій теж судилося бути розплідником і нічим більше?"

  Та головний месседж Всесвітньої Держави, її головний бренд продукт - це Страх! Всеохоплюючих та всепоглинаючий страх, який змушує солдатів робити те, що вони роблять - вмирають з інфарктною гордістю в серці, а жінок - продовжують народжувати-штампувати чергові майбутні трупи, тисячі трупів, тони трупів... Смерть! Страх і Смерть - купуйте оптом, зі знижкою!

  «Каллокаїн» - розкішний роман, який був мною прочитаний на одному диханні, чому сприяли лаконічна подача переживань і якісний переклад зі шведської Олега Короля. Дякую авторці, перекладачу та «Видавництву Жупанського» за уможливлення насолоди від «Каллокаїну»!

  P.S. Порадити «Каллокаїн» (1940) Карін Боє можу всім, хто з цікавістю прочитав «Ми» (1924) Євгенія Замятіна, отримав естетичний оргазм від фантазії «Який чудесний світ новий!» (1932) Олдоса Гакслі і в обережно гортав сторінки «1984» (1949) Джорджа Орвелла, нервово переглядаючись з увімкненим телевізором...

  Але, завжди пам'ятайте попередження пророка Олдоса Гакслі: "Слова можуть бути всепроникаючі, як рентгенівське проміння, коли їх вживати як слід."

  9

  915