Рецензия на книгу

• 

  Demetrios4 января 2018 г.

  Один із чотирьох головних текстів у літературі

  Ця поема — один із найголовніших творів у всій світовій літературі. Борхес говорив, що вся література зводиться лише до чотирьох сюжетів: про оборону укріпленого міста, про повернення додому, про пошук і про самогубство Бога. Вершинним втіленням першого сюжету є саме «Іліада», другого — «Одіссея», у третьому важко виділити один твір, адже сюди лягає багато шедеврів від Ясона і легенд про Ґрааль до «Дон Кіхота», четвертий найповніше виражений у християнській Біблії.

  Ця поема є текстом, який необхідно прочитати будь-якій людині, яка хоче вважати себе культурною. Якщо звести всю світову літературу до чотирьох чи навіть трьох найважливіших текстів — «Іліада» буде серед них. Вона є джерелом безлічі подібних сюжетів у пізнішій літературі, тут вперше зустрічаються десятки висловів, які стали крилатими і звичними («посипати голову попелом»), безліч епізодів, на які 2,5 тисячі років здійснюються алюзії і з яких виросли цілі сфери західної культури (тут вперше докладно описуються спортивні змагання). Вона сама по собі є надзвичайно стрункою і досконалою композиційно та сюжетно, і це в час, коли не було комп’ютерів чи навіть друкарської машинки, щоби легко переписувати і редагувати текст. Цей твір шліфувався століттями, перш ніж набув своєї остаточної форми, як каміння на березі моря.

  Ця поема — дуже складна для сприйняття сучасною людиною. Вона потребує зусиль. Як потребує зусиль читання Канта чи Гегеля, але без чого жоден філософ не буде філософом. Однак «Іліада» — це не просто література, вона потрібна не тільки літературознавцям. «Іліада» — це вершинний зразок людської культури і вона потрібна будь-якій культурній людині. Це як літера в алфавіті — без її знання буде незрозуміле все інше. Тож я би дуже радив усім книголюбам, які ще цього не читали, урвати трохи часу у своїх детективчиків, фантастики і любовних романів, щоби неспішно й уважно прочитати цей текст, а потім «Одіссею». Поему не треба читати швидко, вона не на один вечір, її можна читати рік, або й два, так навіть краще.

  Сам я дуже гостро відчував цю прогалину у своїй освіті. Звичайно, я читав синопсиси і тонну критики (гадаю, що про «Іліаду» я прочитав у кілька разів більше тексту, ніж вона сама займає), але це не замінить знайомства із самим текстом. Коли я вчився на першому курсі університету, де у нас якраз почалася антична література, у перші місяці після провінційної школи там навалилося стільки інформації, що я фізично не встигав усі читати і не розумів, як розставити пріоритети (і антична література тоді мені не здавалася цікавим предметом). Лише на другому курсі, коли почалася середньовічна європейська література, я вже розставив пріоритети і читав абсолютно все зі світової літератури, що ми вивчали, а коли встигав, то і додаткові тексти. Тоді ж до мене і дійшло, настільки була важлива антична. Однак через це запізнення в античній у мене лишилося багато прогалин, хоч я навіть давньогрецьку трішки знаю. Серед проблем було і те, що у ті часи було важко дістати тексти. Я не дуже любив користуватися бібліотекою, а з античної літератури у мене були тільки трагіки та поети, у яких я і прочитав дещо. Згодом я зміг купити «Одіссею», але «Іліаду» українською так і не міг знайти, доки нарешті «Фоліо» не перевидали її, коли я вже закінчив університет. І тільки півтора роки тому я нарешті вирішив узятися за неї і потрохи читати. Сьогодні нарешті завершив.

  Мушу сказати, що хоч був певен, що знаю про неї все, книга мене вразила. 16 000 рядків (400 сторінок) описують як військо нападає на місто. Здавалося б, ну що тут може бути цікавого? Але текст не просто цікавий, він досконалий, він як скульптури Мікеланджело, де можна захоплюватися кожним із цих 16 000 рядків. Те, як плавно перетікають конфлікти, як тримається напруга і пафос, як зображаються персонажі. І це ж один із перших літературних текстів, у автора чи авторів не було за великим рахунком у кого «списувати» і на кого орієнтуватися. Звичайно, була якась усна традиція, були різні народні пісні і міфи, може анатолійські чи з Межиріччя, але тут же все зовсім інше. Достатньо прочитати «Гільгамеша», щоби зрозуміти, що тут ми маємо народження абсолютно іншої традиції, причому нашої — європейської — традиції. Греки не тільки створили філософію (уся та давньосхідна мудрість, що була до них — це не філософія у строгому сенсі слова), але вони також довершили і художню літературу, радикально відділивши її від культових, юридичних чи епістолярних текстів. Звичайно, месопотамські, хетські, давньоєврейські і давньоєгипетські тексти теж дуже вагомі, але для їх повного розуміння треба багато додаткової інформації, а от тексти Гомера — це напевне перше із найдавнішого, що будь-яка європейська людина можна просто вдумливо читати — і все зрозуміє. Бо Гомер насправді дуже глибоко пронизує усю нашу культуру і донині.

  10 із 12 лиш тому, що тематика війни чужа для мене, та і переклад, як на мене, міг би бути кращим (втім, він все одно непоганий).

  6

  1,2K