Рецензия на книгу

• 

  Demetrios2 января 2018 г.

  Неодноразово чув про Анну Гавальду і давно хотів її почитати. Однак ця книжка мене дуже сильно розчарувала. Більшість оповідань украй примітивні, поверхневі, передбачувані і слабкі. Є пару більш-менш (Трохи про Сен-Жермен-де-Пре, Чоловік і жінка, Минали роки), також мило чути французькі, особливо паризькі, топоніми — маю слабкість до цього — та в цілому тут нічого особливого. Не графоманія, звичайно, але дуже банальна жіноча проза у гіршому сенсі слова. Здається, може бути цікаво прочитати, щоби зазирнути у світ жіночої психіки, от тільки біда, що це світ дуже недалекої і нудної жінки. Зразу хочеться ковтнути протиотруту штибу Ханни Арендт чи хоча би Астрід Ліндґрен.

  Лише згодом я прочитав, що це її дебютна збірка оповідань, і це трохи пом’якшило мій суворий вирок. Все таки як для дебюту, то цілком пристойно. У юності всі недалекі і нудні. Хоча чи є сенс видавати такі слабкі твори українською, якщо десятки, а то і сотні шедеврів світової літератури досі неперекладено? Гадаю, сенс все одно є. На все є свій читач. І з часом за кількістю має з’явитися і якість.

  Хрест на Гавальді поки що не ставлю, може згодом спробую почитати щось із її зрілих творів. Однак багато не очікую.

  4 з 12

  4

  268