Рецензия на книгу
Спалені мрії
Ганна Ткаченко
sireniti26 декабря 2017 г.Мовчати
Чомусь мені не хочеться багато говорити про цю книгу. Важко щось сказати слушне і знайти правильні слова.
Болюча, скорботна тема.
Як свідомо радянська влада знищувала українців, паплюжила їх мрії і потреби.
Як після Другої світової війни в мою країну знову прийшов голод, а з ним безчинства влади, знущання над патріотами, і масове виселення до Сибіру.
Скорботна історія мого народу. Страшна сторінка нашої історії.
Я пишу загальними фразами, а серце обливається кров'ю. Мої батьки дітьми відчули на собі те страшне лихо - голод. У сім'ї мами з семи дітей вижило троє. А мама до цих пір їсть усе з хлібом, і їй навіть в голову ніколи не прийде викинути хоч шматочок.
А батько згадував, як потай збирав по полях гнилу і мерзли картоплю, а потім з неї робили деруни, та які смачні вони тоді були.
Таких прикладів безліч.
І автор якраз і розповідає про подібне на прикладі жителів одного села.
Як воювали з німцями, потім перед владою відстоювали свою участь у партизанському русі. Як боролися за щастя просто жити, кохати, обробляти землю, ростити дітей, мати віру у серці. Не з німцями. Зі своїми.
І так на протязі десятків років.
Сумно мені від цієї книги. Щось таке колихнулося в душі, що не хочеться випускати у світ.
Мовчати. Я буду просто мовчати. Іноді так краще.33469