Рецензия на книгу
Танґо смерті
Юрій Винничук
Аноним14 ноября 2017 г.Надзвичайна книга, дуже атмосферна, проникнута духом Галичини, Кракідалів. Я навіть уявляю гомін та запахи вуличок Львова у першій половині ХХ сторіччя. Дуже вдячна і Винничуку й іншим автором, які на сторінках своїх книжок дарують нам цей втрачений світ. Й хоч так пересічному українцю вдасться зануритися у той Вавілон, де поляки, українці, євреї (жиди), німці, вірмени, мадяри жили разом, спілкувалися, веселилися та сварилися, але разом поставали захищаючи місто.
Чого тільки вартий словничок у кінці книги, й хоч деякі слова вже знайомі, а деякі навіть чула від друзів, але з задоволенням перечитала його декілька раз: цереґелі, фіґлі, шляки, ці'ручки, спадохрон, рурочки, парівки, меценас, майтки, кампа, кнайпа, книдлі, гальба, вчворяти, бенькрат, варґа, фуньо. Може десь колись і вдасться їх застосувати.
Спочатку напишу про сьогоднішню лінію. Вона мені менше сподобалась ніж історична. Й ладна була за неї навіть знизити оцінку, але ж магічний реалізм усієї книги перевісив.
Є такий собі вчений муж, з тих хто живе наукою, й для сімейного життя не пристосований - Ярош. Вивчає він забуту арканумську мову, й навіть йому вдається розшифрувати її, та скласти абетку і словник. Але все ж таки він чоловік і тому біля нього крутиться багато жінок у різний час. Замолоду обзавівся навіть синочком. Начеб-то все не погано. Тільки от навіщо приплели СБУ (КГБ). Тим паче те що існує на сьогодні. От не повірила я цій лінії, начебто стоять на захисті державних інтересів, і обергіають народ від втраченої та перекрученої історії. Гадаю львів'яни знають та пам'ятають воєнні роки. Й самі нехочуть згадавати той ганебний і страшний час для міста. У кожного народу (крім избранных) є сторінки історії за які соромно і які воліли б забути. Так що не треба їм допомогати, а хто допитливий той сам знайде стежку якою прийде до істини.
У той же час живе старенький однорукий скрипаль - Йосип. Багато учнів він випустив у світ, але знаходиться в пошуку того хто ради музики принесе усе в жертву.
Довго думала навіщо автор історичну частину наповнив містикою, не тільки щодо рукописів та манускриптів, але й щодо побуту, а тепер зрозуміла, щоб не було так страшно читати про той час. Щоб про працю в бібліотеці та в похоронному бюру ми читали та реготали, тоді не буде занадто тяжкого осаду коли будемо читати про про перший арешт Ореста, про Янівський концтабір, про єврейське гетто, про допити НКВДистів.
Отримала неймовірний кайф, коли читала про опис приходу радянської влади до міста у 1939 році. Кайф, тому що прочитала правду про той час, правду про те звідки у деяких офіцерів з'явилося багатство, правду про те чому ж вони так ненавидять Галичину
...то якісь монголи. Усе чого не розуміють, - нищать.Скільки я разів промовляла цю фразу за останні роки. Ну чому деякі люди не намагаються зрозуміти своїх оппонентів, а не розуміючи просто фізично їх знищують.
А об'єнало ці дві лінії Танґо смерті, яке чули ті що йшли на страту в Яневському канцтаборі, ті що підняли заколот, але все одно загинули. Його чули й друзі українець - Орест, поляк - Ясь, німець - Вольф, та єврей - Йоська, який єдиний залишився з них у живих, щоб
А як не стане мене з тобою,
вкриють піски тіла,
стрінемось там, де маки рікою,
там, де їх тінь лягла.261,6K