Рецензия на книгу
Записки кирпатого Мефістофеля
Володимир Винниченко
Аноним3 сентября 2017 г.Класика української літератури – не завжди кращий варіант для читання у відпустці. «Записки кирпатого Мефістофеля» мені ну геть не зайшли. Особливо під час засмагання на пляжі. Мене відволікало від книги будь-що, а повертатись до неї треба було через силу.
Головний герой Яків мені здавався якимось вітряним, непевним, без внутрішнього стержня. Його реакція на народження сина, якого він не хотів, виявилась занадто егоїстичною, а його поведінка з малюком – взагалі мене обурювала аж до ненависті. Але коли настав час робити вибір між коханою жінкою і сином – це був найінтригуючий момент в книзі. І тільки його вибір в останній момент змусив змінити моє ставлення до твору і, відповідно, підвищити оцінку.
Классика украинской литературы - не всегда лучший вариант для чтения в отпуске. «Записки курносого Мефистофеля» мне совсем не зашли. Особенно во время отдыха на пляже. Меня отвлекало от книги что угодно, а возвращаться к ней нужно было через силу.
Главный герой Яков мне казался каким-то ветреным, неуверенным, без внутреннего стержня. Его реакция на рождение сына, которого он не хотел, оказалась слишком эгоистичной, а его поведение с малышом - вообще меня возмущало до ненависти. Но когда пришло время делать выбор между любимой женщиной и сыном - это был самый интригующих момент в книге. И только его выбор в последний момент заставил изменить мое отношение к произведению и, соответственно, повысить оценку.
10650