Рецензия на книгу

• 

  Аноним28 августа 2017 г.

  Десь натикалася я на цитату, де було сказано: "Коли люди, вдивляючись в те, що їх оточує (у тому числі, коли вони читають книги), бачать в обрисах предмету чи образу відображення себе, в їх очах це "щось" одразу стає ніби на рівень вищим, якіснішим, яскравішим і таке інше." Так само сталось і зі мною. Ні, я не кажу, що страшенно цікавлюся отрутами чи можу врятувати людину, дізнавшись, яку смертельну речовину вона так необдумано проковтнула, але менш з тим. Мене так себелюбно приваблює сам факт, що людина може, по суті самостійно, заглибитися у вивчення певного предмету, а потім сприймати світ через це своє захоплення. Може через це я поставила цій книзі на півзірочки більше, ніж одразу збиралася.
  Я не дуже розбираюся в хімії, проте мене завжди манив легкий наліт магічності, що присутній в цій науці. Тому до плюсів книги можу віднести те, що вона дала мені своєрідну мотивацію взяти з полиці книгу "Исчезающая ложка" Сема Кіна, яка півроку вже мене там чекає, і все ж дочитати її до кінця (до речі дуже рекомендую цю книгу тим, хто після серії А. Бредлі все ж почув у собі цей потяг до хімії і тепер не знає, що з цим робити=).
  Не знаю мінус це чи ні, але протягом усієї книги, мені здавалася що автор ніби штучно "зменшив" вік Флавії років так на 3-4. Адже крім єдиного епізоду, де дівчинка намагалася з'ясувати, що то за такий епізод був у книзі "Пані Боварі" і що він означав, по суті ніщо не вказує на те, що ми зараз знаходимося в думках 11-ти річної дівчинки. Але можливо, це був один із навмисних сюжетних прийомів, бо дорослі чомусь більше схильні довіряти свої "страшні таємниці" дітям, аніж будь-кому іншому. До слова, це був один із фактів, що трохи вже дратув під кінець книги - як все таки легко шматочки пазлу пливли Флавії до рук, але хто знає, може воно і справді так буває.
  Щодо заплутаності самого сюжету автор, звичайно, постарався, тож спостерігати, як поступово розмотується цей клубок було доволі цікаво.

  5

  101