Рецензия на книгу
Над пропастью во ржи
Джером Д. Сэлинджер
Anastasia_Hitrova27 августа 2017 г.Не впасти у прірву...
Всі ми шукаємо себе, хтось себе знаходить, хтось ні, а хтось і не бажає шукати, як Голден Колфілд. Насправді, книга звичайнісінька, до мозгу й кісток. Потік свідомості середньостатестичного підлітка. Починається нічим і закінчується нічим, такий собі Улісс для дошкільнят. Проте, на мою думку це її найбільший мінус. Читач непримхливий обуриться, скаже: "Шо за фігня, ні кульмінації тобі, ані нормального фіналу, вся ця історія має ж кудись вести... А ГГ, взагалі, мала пакуда, не виніс ніякого уроку". Але кульмінація є, проте постає вона на більш глибокому рівні, коли Голден приходить до свого колишнього учителя містера Антоліні, який намагається втюкати йому в голову елементарні людські речі, яких сам Голден, той великий філософ і розумник, яким він здавася нам протягом усієї історії, не розуміє, бо він ДИТИНА. Звичайна, обурена космічною несправедливістю та людьми, ледача дитина. І коли ми нарешті розуміємо його справжню личину (до цього це було зробити дуже важко, оскільки повість ведеться з його точки зору і вся картинка правди спотворюється) то до нас доходить откровення, що уся книга складається із суцільних виправдань Голдена, виправдань його ідіотським вчинкам, адже якщо так подумати, винний в усій катавасії тільки він. Хоча хлопчина бере своєю простою мовою, каналія. І харизмою бере, і взагалі багато чим бере. Сподіваюся за межами цієї історії він знайшов своє призначення. Я не раджу брати з нього приклад, але він насправді є гарним прикладом того, що робиться в голові вашої "пубертатної" лялечки.
287