Рецензия на книгу

• 

  nautnon_marshall13 августа 2017 г.

  В добрих традиціях імпресіонізму варто поділитися враженнями від книги, яка тримає мої думки прикутими до себе вже не один день поспіль. Це сильна, міцно збудована, категорична і яскрава історія одного з найкращих художників всіх часів - Вінсента ван Гога. Найправдивіший, чуттєвий, він відчував кожну частинку матерії навколишнього світу. Подібно до Леонардо, він писав живих людей: під шкірою у них стрімко протікала кров, бився пульс. Його Люди не були ні копіями живих істот, ні "героями", ні "персонажами". Це була жива плоть, написана маслом і перенесена на полотно.
  Часи рококо і солодкавих салонів різко контрастували з різнобарв'ям полотен паризьких імпресіоністів та Вінсента зокрема. Їхня творчість чекала, аби публіка дозріла. Поступово вони ставали відомі. Твори Пісарро і Сера дихали чистим повітрям. Гоген розкривав первісність навколишнього, Руссо з дитячим захопленням писав тропічних тварин, яких ніколи не бачив наживо, Лотрек зрозумів і майстерно передавав тіло... Гог відчував матерію і емоцію. Навіть без обличчя його люди були істинно собою. Але не лише людина розкривалась у Вінсента. Золоті поля на його полотнах вічно чекають жнив, іриси ніколи не відцвітають, соняхи у вазі ніколи не схилять голови, а чорні ворони летять, але ніколи не досягнуть глядача. Усе живе, все динамічне на його полотні. Енергія ван Гога ще довго живитиме картини, у які колись давним-давно він вдихнув життя.
  

  
  "– Боже! – воскликнул Де Бок, взглянув на рисунок Винсента. – Что вы нарисовали вместо лица? Это и называется у вас вдохнуть страсть?
  – Мы ведь рисовали не портрет, – возразил Винсент. – Мы рисовали фигуру.
  – Впервые слышу, что лицо не имеет отношения к фигуре.
  – А вы поглядите, как у вас получился живот, – сказал в свою очередь Винсент.
  – Как?
  – Вид у него такой, будто он
  Вид у него такой, будто он надут горячим воздухом. Совершенно не чувствуется кишок.
  – А почему они должны чувствоваться? Я не заметил, чтобы у бедной девушки они вылезали наружу.
  Натурщица продолжала жевать бутерброд и даже не улыбнулась. Она считала всех художников немножко помешанными.
  Винсент положил свой рисунок рядом с рисунком Де Бока.
  – Вот видите, – сказал он, – здесь в животе их полным—полно. Глядя на этот живот вы можете сказать, что по ним прошла не одна тонна пищи."

  3

  37