Рецензия на книгу

• 

  Аноним8 августа 2017 г.

  От так качаєш книгу, вона декілька років (!) спочиває в папці на комп'ютері, бо ти забуваєш про неї або чомусь руки ніяк не доходять. Так співпало, що книгу Лорен Олівер, написану ще в 2010 році, я скачала в 2011-2012 і закинула в папку, а витягла її звідти лище у 2017, коли на екрани виходить фільм, знятий за цим романом.

  Перші сторінок 30 мене не надто вразили: типова американська вища школа, типові підлітки і абсолютно типова поведінка. Чотири подруги — найпопулярніші дівчата школи, яким усе "сходить з рук". Нагадує фільм "Дрянные девчонки", правда? Прогулювання уроків, флірт з молодим вчителем, знущання над непопулярними дівчатами, вечірки, секс... Все досить типово. Але (!) авторка змогла зацікавити відразу тим, що пролог починається зі слів «Говорят, перед смертью вся жизнь проносится перед глазами, но у меня вышло иначе».Ми, звісно, вже знаємо, що головна героїня помре, але нам уже цікаво, що ж буде відбуватися після цього. І чим далі, тим цікавіше.

  Саманта переживає один і той же день 7 разів! При цьому, сьома глава починається так: «И настал день седьмой». Особисто мені здалося, що в цьому була алюзія на Біблію. А ви вже самі почитаєте :)

  Сім разів один і той самий день: перший — звичайний, який Сем проживає, ні про що не здогадуючись; другий  — дежавю; третій — розуміння і спроби шось змінити... Один і той самий день, події в якому змінюються залежно від того, що робить головна героїня. Так багато різних деталей, зміни яких повертають життя багатьох людей в інше русло. Сім різних варіацій сюжету, але фінал все одно один і той самий... 

  Дуже цікаво спостерігати за відкриттями Саманти, її думками про скороминущість життя і смерть, яка трапляється так несподівано, про відносини з людьми: з сім'єю, друзями, хлопцями, і про почуття. Цікаво проходити цей шлях з головною героїнею, яка змінюється з кожним прожитим днем, яка робить нові висновки і будує нові плани і з завмиранням серця переживати, чи зможе вона їх реалізувати... 

  Стиль Лорен Олівер досить простий: в міру вульгарної підліткової лексики, в міру романтики... Якраз стільки, щоб створити достовірну картину життя 17-річної дівчини і її оточення. В міру також цікавих повчальних думок та художніх засобів для підкреслення тих чи інших переживань Саманти. Єдине, чого мені трохи не вистачило, — це повного завершення, з поясненням доль інших героїв роману...

  P. S. Мені дуже імпонував Кент... Думаю, він не може не сподобатися, особливо на фоні всього, що відбувається. І за нього дуже прикро...

  5

  67