Рецензия на книгу

• 

  Aidoru31 июля 2017 г.

  Не вір, що я втрачу відвагу; навпаки – вір, що ніколи не втрачу. Не здавайся, не хилися – краще бути поваленим.
  - Аліса, дружина Альбрехта фон Габсбурга-Лотаринзького
  

  Соціалістичний принц із німецької династії Гасбургів, що мав ім’я Василь. Звучить дивно, чи не так? Традиційна українська історіографія у спадок від радянщини отримала неоковирну звичку діли все на чорне та біле, але наш світ, як і історія, надто різноманітний, щоб можна було побачити виключно гарне або виключно погане. Це так само, як розділити стародавній візантійський герб – двоголового орла – що перейшов до Австрійської та Російської імперій. Ця розпатрана птаха виглядає непрезентабельно.

  Так ким був Вільгельм Габсбург, легенда під іменем Василя Вишиваного? До якого полюсу належала ця видатна особистість? Напевно, до чорного та білого одночасно. Своє не дуже довге життя він провів у сексуальних стосунках з чоловіками та жінками, але Т. Снайдер натякає, що він не був бісексуальним, а скоріше гомосексуальним. Змагався за Україну та проти свого егоїзму. Був втягнутий у скандал і зацікавився фашизмом. Так хто є Василь чи той Вільгельм?

  Все його життя виглядає ніби той двоголовий герб. І цікаво зрозуміти, як у ньому все це вміщалося і вміщалося одночасно. Цими стежками нас проводить видатний американський історик у своїй книзі. Але до цього варто зрозуміти критиків.

  В своїй статті О. Бузина розбиває Вільгельма в пух і прах, щоправда незрозуміло з яких причин. Хоча те й діло там проскакують гомофонні та антиєвропейські фрази. Але в цій статті була присутня чудова характеристика: ікона. Для українців він дійсно може стати апостолом нашої європейської зорієнтованості. Як слушно завважив Снайдер:

  
  Нація є питанням не так мови, як любови.
  

  А з іншого боку, цього нащадка славетної династії можна протиставити т. зв. «традиційним цінностям», які, на жаль, автор цієї рецензії не визнає потрібними для світу, що розвивається. На наш погляд, судити людину за її сексуальними вподобаннями, як мінімум, по-дурному, а як максимум, низько. Відповідаючи на зауваження попереднього рецензента з цього ж сайту, варто відмітити, що його гомофобні фрази: «Рожден для женщин, он любил мужчин, но никогда так и не был только гомосексуалистом» -- як й історичні помилки («Русская империя») не дають адекватного аналізу історичної праці. З іншого боку він назвав мову книги «гопарською», звісно ж забувши, що цей переклад зберіг певні основи класичного правопису (закінчення –и в родовому відмінку однини іменників).

  Відходячи від теми критики інших рецензентів, я вважаю необхідним звернути увагу на структуру праці. Автор створив декілька різних глав приблизно рівних за розмірами (20-30 ст. кожна) із відповідними кольорами, що асоціюються з подіями історії. Саме ці кольори, чітко поділивши біографію ерцгерцога, дають тон наступній оповіді. Ці кольори, які постійно змінювалися, чітко характеризують зміни пріоритетів, лояльностей та віри спочатку юного, а потім не дуже, а все ж такого ж привабливого, українського патріота.

  Сама біографія займає не всю кількість сторінок цієї книги, але більшу. Елементи біографії відбувається на фоні історичних подій, на фоні сімейних трагедій та пафосних історій про австрійську династію імператорів – Габсбургів. Цей, нехай простий, розмовний стиль із видань жовтої преси, ніби втягує у габсбурзьку та пост-габсбурзьку реальність повоєнної Європи. Прекрасні пейзажі створюють враження, що ти читаєш не наукову працю, а художній твір. Саме тому розповідь йде м’яко і приємно. Всі події йдуть в історичній ретроспективі, минуле пов’язане із сучасністю. Тут ми можемо також побачити авторську концепцію Європейського Союзу як наступника Габсбурзької монархії. Часом оповідання викликає сльози через звірства тоталітаризма та війни, часом все тіло покриває гусяча шкіра…

  
  Сталь кожного національного монументу колись була розплавленою.
  

  Якщо ж такі «фізичні» закони діють для цілих спільнот, то що вже казати про людей? В українській традиційній звичці політики, письменники та митці взагалі не розглядаються, як реальні люди. В нашій політичній уяві вони повинні бути ідеальними і незмінними, як моноліти. Але хіба здатна людина завжди бути однаковою? Попри своє гультяйство та розбещеність у Парижі, Вільгельм Габсбург залишався Василем, тобто зберіг свою національну ідентичність.

  Безумовно, «український вибір» став для молодого Віллі породженням особливостей його натури, схильної до певної егоцентричності. Автор цієї праці звернув увагу на вплив братів та сестер, що стали «істинними поляками» для реалізації мрії їхнього батька, поляка за вибором. Можливо, початки українського патріотизму Вільгельма лежали саме в заздрості, як важають деякі дослідники. Хтось скаже, що обирати легко, коли в тебе все є. Воно вірно. Але тоді чому не відмовилися брати від того, ким вони є за вибором? Чому перед обличчям небезпеки Кароль Ольбрехт (польське ім’я Альбрехта) назвав себе поляком на допиті в Гестапо, а Вільгельм говорив з радянськими допитувачами українською? Ось цей простий епізод каже про важливість того виховання, яке дав їм їхній батько Штефан. Це мужність і віра в себе, віра у вірність ідеалів. От що насправді є цінним.

  Василь Вишиваний – справді непересічна постать. Він вмер у в’язниці від туберкульозу, але тим не менш не забувши свою стару мрію про постання України. Попри фінансовий скандал і попри більші можливості, він продовжував вірити в те, у що повірив у 1918 році – у створення із українізованої спільноти селян монархічної держави. Прочитавши ці слова, тобі, любий читачу, може здатися, що його ідеали завжди були міцними, але, звісно, це не так. Кожній людині характерні хитання, і Вільгельм хитався. Його історія – історія подвійного життя, подвійної лояльності і історія однієї любові, але любові не до жінки чи чоловіка, але до всього народу, любов до України.

  Хіба не іронічно, що побував в Києві український патріот у якості в’язня? Хіба не саркастично, що змінивши свої погляди на фашистські, він продовжував вважати себе українцем, які в расовій системі Рейху були унтерменшами, і продовжував свої відносини із чоловіками? Виплеканий шляхетним домом, але втративши родину, ерцгерцог шукав ідеали, шукав цінності. Все життя у пошуку цінностей це не просто.

  Останнє питання звучить так: «Вільгельм чи Василь? Австрія чи Україна? Багатство чи смерть у радянському таборі?» Відповідь може бути неочікуваною: «І те, і інше». Вільгельмів спадок є надзвичайно важливим для України, яка наразі у пошуках своєї ідентичності, у пошуках своїх міфів. Але хіба варто когось ідеалізувати? На мій погляд, не варто робити ікони з людини, всі ми неідеальні, але не існує максимального добра і зла. Я сподіваюся, що цей прекрасний юнак, що залишився нашій історії вродливим нащадком айстро-угорських імператорів, міцно увійде до нашого пантеону, без приховування за потреби його сексуальності, його хитань та справжньої натури. Бо все інше – лише злочин проти історичної правди, за яку всі «так змагаються».

  Нація повернена вперед. Вона твориться і змінюється щодня. Якщо ми віримо в те, що нація живе у впорядкованих переказах історії, що нам дають наші чільники, то нашій історії кінець.
  ___________________________________________________________________________________________________________________
  (Англійська версія)
  (Відрізняється від оригіналу)
  Wilhelm fon Habsburg is one of many Habsburgs’ prince. Timothy Snider in his researching called him a ‘Red Prince’ because of his socialistic politic sights. He was convicted by Soviet Gov. But was he innocent or not?
  His life represents us a story about family honor and mental decline (I’m talking about his life in Paris). Increasingly many and many historians talk about him as Ukrainian monarch. He must have been proud! All his life he tried to establish his authority in Ukraine. His attempts lost.
  You think, he belongs to rich family and his possessions didn’t depend of work or nationalism, for instance. But he has many features: he was selfish and presumed to be a king. But real life has the other side: History declare the decline of Austria-Hungary.
  His lovely Ukraine was depleted too. Anyone with real mind would abdicate his imaginary interest in non-existed country. But he wasn’t. He still assumed with idea of Ukainian independents. Maybe, he deceived himself about these dreams? What the favor he got from it? I’ll say: nothing.
  His life is life of two identify. He weren’t feeling shortage and lack of glory and fame. But… He didn’t feel himself precious. Instead of happy family life, he chose the desperate rebellion. The history insists on demolish of monarchy, but dynasties never will have become extinct.
  ‘Red Prince’ is a story about stunning people and refined lives. Vasyl (Ukrainian Wilhelm’s pseudonym) was captured in prison. Previously he had fought for Ukraine. His life is full of increasing and falls. He did so many efforts Ukraine to be independent. He deserved to be in our historical panteon.
  This story could divert you but it could make you sad. Diversity of faces which live in us isn’t attracted. Don’t comprise yourself and miserable Wilhelm. Everyone is different, but we all are equally.
  So this book is very interesting. Thanks to its author I became a hasty reader. Wilhelm’s biography by T. Snider is one of the best books I’ve ever read. I was so fulfilled. My purpose was to read something about this personality. And I’ve known more than I expected. I suppose this work will be genuinely and immensely interesting for students, lecturer and publicity.
  _________________________________________________________________________________________________________________
  (рос. версія):
  

  
  Не верь, что я потеряю отвагу, наоборот - верь, что никогда не потеряю. Не сдавайся, а не клонись - лучше быть поверженным.
  

  • Алиса, жена Альбрехта фон Габсбурга-Лотарингского

    Социалистический принц из немецкой династии Гасбургов, который носил имя Василий. Звучит странно, не так ли? Традиционная украинская историография в наследство от совка получила глупую привычку делить все на черное и белое, но наш мир, как и история, слишком разнообразен, чтобы видеть в нем исключительно хорошее или исключительно плохое. Это так же, как разделить древний византийский герб - двуглавого орла - перешедший к Австрийской и Российской империям. Эта распотрошенная птица выглядит непрезентабельно.

    Так кем был Вильгельм Габсбург, легендарний Василий Вышиваный? К какому полюсу принадлежала эта выдающаяся личность? Наверное, к черному и белому одновременно. Свою не очень долгую жизнь он провел в сексуальных отношениях с мужчинами и женщинами, но Т. Снайдер намекает, что он не был бисексуальным, а скорее гомосексуальным. Боролся за Украину и против своего эгоизма. Был вовлечен в финансовый скандал и заинтересовался фашизмом. Так кто же он -- Василий или Вильгельм?

    Вся его жизнь выглядит как двуглавый герб. И интересно понять, как в нем все это вмещалось и вмещалось одновременно. Путями его жизни нас проводит выдающийся американский историк в своей книге. Но до собственно рецензии следует понять критиков.

    В своей статье О. Бузина разбивает Вильгельма в пух и прах, правда непонятно по каким причинам. Хотя то и дело там проскакивают гомофобные и антиевропейские фразы. Но в этой статье присутствовала замечательная характеристика: икона. Для Украины он действительно может стать апостолом нашей европейской ориентированности. Как справедливо заметил Снайдер:

    Нация является вопросом не так языка, как любви.

    А с другой стороны, этого потомка славной династии можно противопоставить т. н. «традиционным ценностям», которые, к сожалению, автор этой рецензии не признает нужными для развивающегося мира. На наш взгляд, судить человека по его сексуальными предпочтениями, как минимум, глупо, а как максимум, низко. Отвечая на замечание предыдущего рецензента с этого же сайта, стоит отметить, что его гомофобные фразы: «Рожден для женщин, он любил мужчин, но никогда так и не был только гомосексуалистом» - как и исторические ошибки ( «Русская империя») не дают адекватного анализа исторического труда. С другой стороны он назвал язык книги «гопарским», конечно же забыв, что этот перевод сохранил определенные основы классического правописания (окончание -и в родительном падеже единственного числа существительных).

    Отходя от темы критики других рецензентов, я считаю необходимым обратить внимание на структуру труда. Автор создал несколько разных глав примерно равных по размерам (20-30 ст. каждая) с соответствующими цветами, которые ассоциируются с событиями истории. Именно эти цвета, четко разделив биографию эрцгерцога, дают тон следующему повествования. Эти цвета, которые постоянно менялись, четко характеризуют изменения приоритетов, лояльностей и веры сначала юного, а потом не очень, но все же такого же привлекательного, украинского патриота.

    Сама биография занимает не все количество страниц этой книги, но большее. Элементы биографии происходят на фоне исторических событий на фоне семейных трагедий и пафосных историй об австрийской династии императоров - Габсбургов. Этот, пусть простой, разговорный стиль с изданий желтой прессы, будто втягивает в Габсбургскую и пост-Габсбургскую реальность послевоенной Европы. Прекрасные пейзажи создают впечатление, что ты читаешь не научный труд, а художественное произведение. Именно поэтому рассказ идет мягко и приятно. Все события идут в исторической ретроспективе, прошлое связано с современностью. Здесь мы можем также увидеть авторскую концепцию Европейского Союза как преемника Габсбургской монархии. Иногда рассказы вызывает слезы из-за зверств тоталитаризма и войны, время от времени все тело покрывает гусиная кожа ...

    Сталь каждого национального монумента когда-то была расплавленной.

    Если же такие «физические» законы действуют для целых наций, то что уж говорить о людях? В украинской традиционной привычке политики, писатели и художники вообще не рассматриваются, как реальные люди. В нашем политическом воображении они должны быть идеальными и неизменными, как монолиты. Но разве способен человек всегда быть одинаковым? Несмотря на свое безделья и распущенность в Париже, Вильгельм Габсбург оставался Василием, то есть сохранил свою национальную идентичность.

    Безусловно, «Украинский выбор» стал для молодого Вилли порождением особенностей его натуры, склонной к определенной эгоцентричности. Автор этой работы обратил внимание на влияние братьев и сестер, которые стали «истинными поляками» для реализации мечты отца, поляка по выбору. Возможно, начала украинского патриотизма Вильгельма лежали именно в зависти, как полагают некоторые исследователи. Кто-то скажет, что выбирать легко, когда у тебя все есть. Оно верно. Но тогда почему не отказались братья от того, кем они являются по выбору? Почему перед лицом опасности Кароль Ольбрехт (польское имя Альбрехта) назвал себя поляком на допросе в гестапо, а Вильгельм говорил с советскими допрашивающими на украинском? Вот этот простой эпизод говорит о важности воспитания, которое дал им отец Штефан. Это мужество и вера в себя, вера в правильность идеалов. Вот что на самом деле ценно.

    Василий Вышиваный - действительно незаурядная личность. Он умер в тюрьме от туберкулеза, но тем не менее не забыв свою старую мечту о создании Украины. Несмотря на финансовый скандал и несмотря, на большие возможности, он продолжал верить в то, во что поверил в 1918 году - в создание с украинизированного сообщества крестьян монархического государства. Прочитав эти слова, тебе, дорогой читатель, может показаться, что его идеалы всегда были крепкими, но, конечно, это не так. Каждому человеку характерны колебания, и Вильгельм качался. Его история - история двойной жизни, двойной лояльности и история одной любви, но любви не к женщине или мужчине, но всему народу, любовь к Украине.

    Разве не иронично, в Киеве украинский патриот побывал в качестве узника? Разве саркастически, что изменив свои взгляды на фашистские, он продолжал считать себя украинцем, которые в расовой системе Рейха были унтерменшами, и продолжал свои отношения с мужчинами? Взлелеянный благородным домом, но потеряв семью, эрцгерцог искал идеалы, искал ценности. Всю жизнь в поиске ценностей это не просто.

    Последний вопрос звучит так: «Вильгельм или Василий? Австрия или Украина? Богатство или смерть в советском лагере?» Ответ может быть неожиданным: « И то, и другое ». Вильгельмово наследство является чрезвычайно важным для Украины, которая сейчас в поисках своей идентичности, в поисках своих мифов. Но разве стоит кого-то идеализировать? На мой взгляд, не стоит делать иконы из человека, все мы неидеальны, но не существует максимального добра и зла. Я надеюсь, что этот прекрасный юноша, оставшийся нашей истории красивым потомком австро-венгерских императоров, прочно войдет в наш пантеон, без утайки при необходимости его сексуальности, его колебаний и настоящей натуры. Потому что все остальное - лишь преступление против исторической правды, за которую все «так соревнуются».

    Нация направлена вперед. Она создается и меняется каждый день. Если мы верим в то, что нация живет в благоустроенных преданиях истории, нам дают наши руководители, то нашей истории конец.

  
  

  
  

  
  Живецький замок

  4

  570