Рецензия на книгу

• 

  kallisto_kyiv17 июня 2017 г.

  Захотілося послухати щось у виконанні Ігоря Князєва. На початку книги Ігор зазначив, що він сам переклав цей роман, але не з японської, а з англіїйської мови, так що, я думаю, можуть бути певні неточності в книжці, але мабуть на загальний смисл це не має вплинути.

  Хлопчик Хадзіме в школі дружив з дівчинкою Сімамото. Потім їхні шляхи розійшлися, але він її не забув і завжди шукав. Він знову знайшов її, коли вже був успішним - мав два клуби, дружину і двох дітей. Вітер минулого підхопив їх і поніс, але в одну річку не можна увійти двічі.

  Для мене книжка залишила більше питань, ніж відповідей. Можливо, я занадто приземлено на це все дивлюся і ці романтичні страждання мене ніяк не приваблюють. Головні питання: нащо Сімамото морочила голову Хадзіме, нащо ці всі таємничі зустрічі і натяки, нащо приходила, залазила в душу і зникала, дражнила, нащо потім була ця ніч в заміському будинку і остаточне зникнення? Нащо Хадзіме дав собі волю, маючи все, що йому треба? Навіщо обманював і ображав дружину, навіщо дозволив втягти себе в цю авантюру? Обрубав би все на початку, та й по всьому.

  Крім того, я все думала, що якось випливе, що Сімамото і тесть Хадзіме якось пов’язані, для чого була ця історія з використанням імені Хадзіме, яка нічим не закінчилася? Надто багато уваги було приділене цьому, а потім автор забув про це чи що? І кому вона тоді в кафе дзвонила, і хто був той чоловік, який дав Хадзіме гроші, і куди поділися ті гроші, і як вона жила весь цей час?

  Ну і кінець відкритий. Постраждав-постраждав Хадзіме, та й по всьому. Не зрозуміло, як йому далі жити.

  Не прониклась я щось цими стражданнями і метаннями.

  2

  114