Рецензия на книгу
Все, що я хотіла сьогодні...
Ірен Роздобудько
sireniti5 мая 2017 г.Змінити життя
"Все, що я хотіла сьогодні"
Один день із життя жінки, яка взнала, що помре сьогодні.
"Цікаво, що було б, якби всі, хто йде мені назустріч, раптом зрозуміли, що цей день - останній у їхньому житті? Це був би жорстокий експеримент, але впевнена - вирази облич змінилися б!"
Що правда? Ось тільки що взнала про свої погані аналізи і страшну хворобу - і тут таки помре до кінця дня?
Це вже якось занадто неправдоподібно. Навіть при самих тяжких захворювання не помирають на протязі доби.
Та й почуває вона себе прекрасно, нічого не болить, навпаки, якесь піднесення. Це не насторожує?
А фінал мене вразив. Якась така, я б сказала, абсолютна зневага автора до людського життя. Стратити не можна помилувати воно звичайно ж для всіх звучить по-різному. І все ж..."Лікарняна повість."
Повість про те, як Ірен Роздобудько лежала в лікарні. Комусь це дуже цікаво?
Якщо всі почнуть писати про таке, то у нас не залишиться читачів, одні письменники лише будуть навкруги.
Я звичайно розумію, що для пані Роздобудько то була значна подія в життіі велике хвилювання, але мені то було нецікаво.
Звичайні лікарняні будні. Таке відбувається щодня. Навіщо виносити особисте напоказ? Бо ти письменник?
Зовсім нічого цікавого в хизуванні тим, що ти маєш трохи популярності.
Розчарована зовсім..."Всё что я хотела сегодня"
Один день из жизни женщины, которая узнала, что умрет сегодня.
"Интересно, что было бы, если бы все, кто идёт мне навстречу, вдруг поняли, что этот день - последний в их жизни? Это был бы жестокий эксперимент, но уверена - выражения лиц изменились бы"!
Что правда? Вот только что узнала о своих плохих анализах и страшную болезнь - и здесь таки умрёт до конца дня?
Это уже как-то слишком неправдоподобно. Даже при самих тяжелых заболевания не умирают на протяжении суток.
Да и чувствует она себя прекрасно, ничего не болит, напротив, какое-то приподнятое на троение. Это не настораживает?
А финал меня поразил. Какае-то такое, я бы сказала, абсолютное пренебрежение автора к человеческой жизни. Казнить нельзя помиловать оно конечно же для всех звучит по-разному. И всё же..."Больничная повесть".
Повесть о том, как Ирен Роздобудько лежала в больнице. Кому-то это очень интересно?
Если все начнут писать о таком, то у нас не останется читателей, одни писатели лишь лишь будут вокруг.
Я, конечно же, понимаю, что для госпожа Роздобудько это значительное событие в жизни, и большое волнение, но мне было неинтересно.
Обычные больничные будни. Такое происходит ежедневно. Зачем выносить личное напоказ? Потому что ты писатель?
Совсем ничего интересного кичится тем, что популярен и местами узнаваем.
Разочарование...291,6K