Рецензия на книгу

• 

  Аноним19 апреля 2017 г.

  Коли смішно, аж до сліз

  Читаючи «Я, “Побєда” і Берлін», постійно ловиш себе на тому, що не можеш стриматися від сміху і регочеш вголос. Тому якщо поблизу хтось є, то дивляться на тебе люди, м’яко кажучи, підозріло. А тобі ну просто крокодилячі сльози котяться з очей, – настільки Кузьма смішно і безпосередньо описує свої пригоди.
  Придбана за 200 доларів старенька розвалюха з гордою назвою «Побєда» стає «гвоздьом програми». Саме на ній безстрашна компанія вирушає через Польщу на Берлін, забезпечуючи хлопцям по дорозі цілу купу різноманітних неприємностей. Герої з них вибираються, як можуть, і виходить в них це надзвичайно кумедно.
  Цю книжку важко асоціювати зі словом «література», бо вона містить дуже багато суржику, жаргону, трохи лайки, написана по простому і дуже безпосередньо. Але фірмовий стиль гумору Кузьми стовідсотково забезпечить всім чудовий настрій, і книжка прочитається на одному диханні.

  PS. Хто читав у такому ж виданні, як я, той знає, що ця книжка складається із трьох частин: власне, повісті «Я, “Побєда” і Берлін», повісті «Місто, в якому не ходять гроші» та розділу «Лірика» – віршів, більшість із яких стали нашими улюбленими піснями у виконанні гурту «Скрябін». Ці три частини є дуже різними за настроєм. Перша – до сліз смішна та кумедна, друга – до сліз моторошна і жахлива, а третя – до сліз прониклива й лірична. Але оскільки назву книжці дала саме перша повість, то написала про неї.

  10

  486