Рецензия на книгу

• 

  HelgaV

  24 марта 2017 г.

  Прочитала на одному подиху. Можливі незначні спойлери.
  Книга трохи неоднозначна, спершу треба звикнути до манери оповідання. Три жінки - Рейчал, Меган та Анна - розповідають цю історію. Кожна із них розповідає про свої дні, про переживання, про побоювання, про мрії, і сумарно це все сплітається у непоганий трилер.
  Анна. Рієлтор, коханка, розлучниця. Дружина. Матір. Жінка, що побудувала своє щастя на чужому горі. Жінка, що створила світ навколо своєї дитини. Ніхто не любить колишніх дружин своїх чоловіків, Анна не вийняток. Особливо коли колишня так часто телефонує, пише записки, з'являється без видимих причин неподалік. Анна намагається лише захистити своє маля і свій шлюб. Але як же вона ненавидить цей дім, куплений в попередньому шлюбі її чоловіка, ненавидить поїзди, завдяки яким почуваєш себе наче постійно напоказ. Анна мріє переїхати подалі, але чоловік не хоче про це і чути.
  Меган. Дружина, що має ідеального чоловіка. Однак, занадто параноїдально ревнивого. Вона звикла очищати історію пошуку, журнал дзвінків. Мистецька особа. Колись вона мала галерею у передмісті, але її довелось зачинити через брак попиту. Тому їй тяжко, чогось не вистачає. Нестримна жінка. Жінка-вогонь. Вона звикла отримувати те, що забажає, особливо від чоловіків. Меган несе в собі жахливу таємницю, про яку не розповідала нікому в своєму житті.
  Рейчал. Жінка, що не змогла стати матір'ю і тоне в алкоголі. Її вигнали з роботи, чоловік розлучився і завів дитину із коханкою. Коханкою, що зайняла її місце. В житті, в будинку, в світі. Рейчел живе у своєї знайомої, їздить щодня на поїзді в Лондон і назад в передмістя, бо боїться зізнатися, що з роботи її вигнали. І пиячить. Забуваючи біль від зради. Або намагаючись його забути. А в п'ятому стані вона може накоїти усе, що завгодно, подзвонити колишньому, кричати... тільки ось на ранок вона нічого не пам'ятає. І думає, зважаючи на те, як їй описують її п'яні витребеньки, що мала б відчувати сором. Що мала б почуватися... гірше. Вранці і ввечері її поїзд зупиняється на півшляху на семафорі. І у вікно Рейчел бачить свій старий будинок. Тепер Аннин будинок. Вона вимагала пояснення, чому її колишній досі живе в цьому будинку з новою місіс Ватсон, та отримує від нього відповідь, що Анна надто любить цей дім аби кудись переїжджати. Щоб не ятрити стару рану, Рейчел намагається стежити за іншим будинком, де живе незнайому сімейна пара. Вона вигадує їм імена, професії, життя. Вони ідеальні в її уяві. Їй здається, що сімейна пара її друзі, що вона знає про них геть усе. Та одного дня вона бачить як її "ідеальна дружина" цілує іншого. А пізніше в газетах читає, що жінка зникла.
  Стиль оповіді перескакує в часі з місця на місце, але згодом складається чітка картина. За час прочитання кілька разів міняється думка про те, хто ж злочинець. І чи був він узагалі...

  1 понравилось

  31