Рецензия на книгу

• 

  Romashka2824 февраля 2017 г.

  The Lunar Chronicles

  
  

  Once upon a time...

  
  

  Канва світової літератури щільно зіткана з ниток вкраднених сюжетів, запозичених мотивів і переробок старих ідей на новий лад. Змінювались століття, світ, люди та імена на обкладинках книжок, відповідно до віянь епохи еволюціонували головні герої, вдосконалювався стиль, новими витками обростав кістяк сюжету, незмінною залишалась лише нахабно поцуплена, давно забута оригінальна історія, з якої все почалось. Епідемія паразитизму в літературі існує рівно стільки, скільки сама література, вона почалась задовго до того, як Остін Клеон дав добро писакам "красти як митець", а Маріса Меєр всілась переписувати багатостраждальну історію дівчинки з сажею на обличчі, бо до неї крали всі, навіть Шарль Перро і брати Грімм "позичили" казку в Джамбаттіста Базіле, а той списав з єгипетських папірусів. Родопіс, Попелюшка, Елла, Зола - казка, що пройшла крізь віки і серця, реінкарнація вічної класики для кожного з поколінь.

  Одного разу в далекому майбутньому... казкові декорації зачарованого лісу змінились кібернетичним всесвітом Нового Пекіну, охопленим летумозисом. Літаючі хувери замість карет, андроїди замінили мишей-кучерів. Голограми, чіпи, кіборги. Тут немає хрещених фей, гарбузів, прекрасних суконь і кришталевих туфельок, у цьому світі навіть нормального зерна, щоб розсипати, немає, замість нього шурупи і гайки. Втім, попіл тут теж відсутній, а отже типової Попелюшки не дочекаєтесь, бо в світі новітніх технологій вона - Лінь Зола - крутий механік-кіборг з брутальними плямами мазуту на обличчі і механічною ногою, рукою та нервовою системою. Прекрасний принц Кай, шикарний бал, любов і хімія, що біжать струмом по проводах приправлені таємницями, заплутаними інтригами і напруженою політичною ситуацією на карті, де вирує невиліковна хвороба, а зла королева-маніпуляторка з армією лунатиків-мутантів прилетіла з самого Місяця, щоб оженити на собі принца і захопити світ.

  Взагалі, насторожено ставлюсь до любого роду інтерпретацій класики, бо мені шкода оригінальних письменників, які перевертаються в своїх гробах, коли бачать цей стид. Колись я називала такі книги повною маячнею і, якби моя воля, розтоплювала б ними камін, але відкинувши стереотипи, принципи і решту упереджень, чесно зізнаюсь: я кайфанула. Тут немає води, немає філософії, немає глобальних ідей, над якими хочеться постійно замислюватися, але від цього книга анітрохи не втрачає, тому що - якою б новою не була КіберПопелюшка, це все таки казка, де добро неодмінно переможе зло.

  37

  352