Рецензия на книгу

• 

  crazy_squirrel21 февраля 2017 г.

  "Магія зникла, і світ... зсунувся". Цю особливість світу Роланда і Темної Вежі легко можна допасувати й новій книзі про "хлопчика, що вижив". На жаль, сталося найпередбачуваніше: двічі в одну річку не вступити. Коли історія завершена, спроби знову зазирнути в її світ, вигадати, що далі сталося з героями і як їм ведеться зараз, виглядають... нікчемно.

  Отож, маємо: минуло 19 років після битви за Гогвордс, здавалося б, усе зло переможене і не повернеться, але ні. Тепер загроза перед головними героями ще страшніша — спроби порозумітися з власними дітьми. Так, це дійсно важлива проблема, але до світу магії й чарів вона якось зовсім не пасує. :/ Події рухаються стрибками: спочатку здається, що зав'язка от-от має бути, адже не даремно історія розпочалася через 19 років, але її доведеться чекати ще третину книги і декілька років навчання Албуса Северуса Поттера. Потім події закручуються і рішення знаходиться чомусь ніби за помахом палички. А врешті все закінчується, коли ви ще й не усвідомили, що, власне, сталося. Однозначно, історія занадто коротка як для поттерівського циклу, а форма п'єси їй зовсім не підходить: складно уявити, що зал "завмер у хворобливій тиші", як сказано в ремарках, а саме таких ремарок тут дуже багато.

  Герої чомусь не впізнаються: Драко, не побоюся цього слова, хіпстер (а до чого у нього хвостик на маківці?), Герміона стала канцелярською кар'єристкою і постійно допікає свого чоловіка, досить злісно, а Рон — ледь чи не бовдур, який постійно невпопад жартує, і взагалі не зрозуміло, до чого він тут. Єдиний, хто залишився вірним собі, це Гаррі — він все так же говорить, що не вибирав такої долі і взагалі втомився. :/

  Надія на ностальгічне повернення до улюбленого світу теж не дуже себе виправдала. Тут фактично немає атмосфери Гогвортсу, усіх цих складновимовляльних заклять, уроків, Гегріда і магічних істот. Немає відчуття дитинства і дивування новому світові, в якому безліч чарівних можливостей. Як сказав мій друг, нова історія про Гаррі — для тих, хто виріс на попередніх: щоб вони зрозуміли, що казка закінчилася, тепер тільки доросле життя і дорослі проблеми.

  Як результат, книга прочиталася за 2 вечори (а можна і за один, якщо не тільки в метро й за чаєм — тут 300+ сторінок всього, ще й п'єса), але залишися якоюсь незрозумілою. Якби її оцінювати окремо від циклу, то, напевно, була б тверда четвірка, однак абстрагуватися неможливо, тож маємо те, що маємо. Окрема подяка "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" — видання прекрасне, елементарно приємно тримати в руках, а переклад, як завжди, неперевершений.

  9

  84