Рецензия на книгу

• 

  Аноним5 февраля 2017 г.

  Паршива книга, правди не ховаючи. Але це тільки, як на мене. По-перше - переклад. Так, автор дійсно давав доволі кумедні часом назви, але певні екземпляри просто в рамки не вписуються. Лексика професійна, і ,можливо , в силу наших перекладачів - такий кінцевий продукт. Друге - сюжетна лінія вкрадена з "Кримінального чтива". А, точніше - її нелінійність. Я ще читаю про гру Тюхтій, але вже повинен знати про антитезу гри Сполох, бо її обриси вже використовуються, а мова про неї піде аж через 20 сторінок. Ці два фактори вкупі тянули мене за обидві ноги від тої книги.. Але я не здавався). Треба таки ще й шось конкретно по книжці. Так, дізнався про патерни особистості, про те як у різних іграх людина може себе по різному реалізувати у станах Батька, Дорослого та Дитини. Як на мене - ігри в книзі, досить непрактичні. Автор зазначає, що люди грають в них навіть не задумуючись, але несвідомо слідують насамперед поставленим правилам та умовам. Я не згоден - люди в більшості випадків дійсно не задумуються, про те що "грають". А коли й "грають", то в більшій мірі не дотримуються тих правил і сюжетів. Можливо, всі грають у ігри Берна і про це не задумуються? Але всі ми люди, всі маємо свою думку, Отож, й думку-дослідження Еріка Берна треба поважати. Єдине з чим згоден - повна відвертість є запорукою будь-яких ігр. Повністю компетентний. Через це й не вважаю, що час вбитий даремно. Щоби уникнути будь-яких мудрених ходів від опонентів - просто будь з ними відвертий. Це не завжди ключ до успіху на даний момент, але в перспективі - так, точно.

  1

  61