Рецензия на книгу

• 

  Zvukofil5 февраля 2017 г.

  "одна история удивительнее другой..."

  З самого початку читання я, відчуваючи недобре, пообіцяв собі не дратуватися на цей текст. Не дратуватися на його недолугу квазіісторичність, детальну бароковість мови, за якою важко роздивитись сюжет, а також на філологічну пихатість шановного автора.
  Не можу з впевненістю сказати що мені це повністю вдалось. Перемігши власний науковий пафос (я вивчав хозарську історію на істфаці ДонНУ), мій спокій пав жертвою бажання отримати задоволення від книги. З одногу боку, людині варто вміти спілкуватися будь з ким, бо це розвиватиме її, а з іншого ми намагаємось не особливо поглиблюватись у ту маячню що її продокують різні екзальтовані особи, божевільні проповідники та просто надто гучні, багатослівні люди, наприклад в транспорті. Спілкування повинно приносити користь, або хоча б заспокоювати, давати певну відповідь. У розмовах подібних людей є одразу сто відповідей на одне питання (котрого в них ніхто не питав), тому ми намагаємося їх оминати, що б не губити часу та миру в душі.
  Слова подібних людей це як пісня, що не інформує а вмовлює тебе її слухати. Вона звучатиме незмінна навіть без слухачив, тому не так важливо коли і з якого місця ви почнете взаємодію з нею. Іноді здається що можна цього не робити взагалі, без особливої шкоди для справи, бо протилежна користь сумнівна.
  Книжка Павича видається такою ж піснею. Чарівною до засліплення і голосною до глухоти. Здається, що розповідаючи, автор цікавиться тільки і виключно текстом а не можливостями його сприйняття. Гарному філологу відома цікава концепція Ролана Барта про смерть автора, тому він просто і чесно наче б то зізнається нам: "нема різниці яким саме було його життя". Наскільки ретельно і прадоподібно воно описано. Життя це в даному випадку текст. Нема потреби надто логічно та аргументовано ткати тканину тексту, якщо наш читач як слон у посудній лавці всеодне зрозуміє все власним чином, поміняє місцями шматки сенсів, і ще, чого доброго почне критикувати пана філолога за графоманство. Саме тому пан філолог зосереджується не на тому ЩО написано, а на тому ЯК це подано. Через це власне сюжет товстенького тому можна викласти на трьох його сторінках без втрат для сприйняття. Саме тому це має форму словнику, котрий можна читати з будь якого місця, лінійно і поступово або по статтях, або розділами. Хоч з заду наперед. Автор майстерно уникає всіх можливих звинувачень у графоманстві, бо це експерементальна, постмодерніська книга, в котрій не може існувати об'єктивних критерієв. Як логіку подій сну не можна оцінювати за допомогою логіки подій яви, бо буде не корректно, так і логіку змісту і будови цієї книжки не можна оцінювати за допомогою досвіду і уявлень середнього "серьозного" читача. В будь якому разі якщо ви витратили час і вам не сподобалося, то завжди можна сказати що ви просто нічого не зрозуміли, що у вас мало уяви і невірний метод читання. Що ви упереджений критик, котрий заздрить чужому натхненню. Це не текст є різнокольоровим лабіринтом з желе та пластилину, це неправильні читачі. Іноді виникає крамольна думка що Мілорад не просто не збирається так чи інакше провести читача через цей лабіринт, а ще додатково намагається його заплутати.
  Книжка написана в такій формі і такою мовою що не можна напевно сказати про що вона. Вона про все і одразу. Здається, що вона про сприйняття дійсності людиною що сидить у читальному над міфологічним словником написаним забутою мовою і час від часу коротко засинає. Людині сняться сни. Інформація з завіральної книги накладається в ній на його власні фантастичні уявлення про дійсність, а також на те що йому сниться. В ітозі ці різні, окремо цілком зрозумілі, шматки дискурсу накладаються один на одний і роблять в його конспекті дивну суміш, що кипить, викидаючи на гору кастрюлі різні інгрідієнти цієї юшки, пахне та переливається різними кольорами. Виходить це дуже красиво, бо наш автор людина начитана, з гарною фантазією і не без літературного смаку, але якщо ви вважаєте що суп повинний бути перш за все смачним, навіть поживним, то читайте щось інше. Іксперементування заради самих екперементів наврядчи наситить вас.

  4

  175