Рецензия на книгу

• 

  Plonochka

  14 января 2017

  Шепіт музики, який приглушує шум часу

  Остання станом на сьогодні книжка англійця Джуліана Барнза «Шум часу» розповідає історію життя композитора Дмітрія Шостаковича та його складних взаємозв’язків із тоталітарною радянською владою.
  «Чому він вижив, якщо його називали в газетах ворогом народу? […] Чому його помилували, коли стількох арештовували, засилали, вбивали чи змушували зникнути – і про них дізнавалися через десятиріччя? До всіх запитань пасуватиме одна відповідь: «Сталін каже, що його не можна чіпати» […] Потрапити Сталінові на очі було значно небезпечніше, ніж існувати анонімною невідомою людиною. Фаворити рідко лишалися фаворитами; падіння було питанням часу. Скільки важливих коліщат у механізмі радянського життя після якоїсь невловної зміни світла, виявлялося, весь час заважало іншим коліщатам?»
  У своїй неповторній манері вдумливої та ретельної оповіді Джуліан Барнз старається передати ті відчуття Шостаковича, що супроводжували його все життя, яким, в свою чергу, цілком і повністю розпоряджалася влада. Як воно, йти композитору проти власної совісті і навіть проти власного музичного смаку? Підписуватися під словами, зміст яких жодним чином не поділяєш? Бути цілковито людиною мистецтва, але при цьому бути втягнутим у політичні перипетії? Із валізою в руках щоночі очікувати допиту, арешту, заслання і навіть розстрілу у потилицю, а в результаті «прожити занадто довго»? Про все це Барнз написав доволі стисло, але дуже детально. Таки Букера не дають аби-кому.
  Моя оцінка, безумовно, 5/5. Люблю Барнза, а це вже третій переклад його творів українською. Маю надію, що ця чудова тенденція збережеться.

  7 понравилось

  0

  99