Рецензия на книгу

• 

  Аноним8 января 2017 г.

  «Проект Розі», книга, яка увійшла в десятку найкращих творів, з якими я встигла познайомитись за минулий рік. Однозначно – це було неперевершено, емоційно та дуже гумористично. Задоволень маса, тому поспішаю її відрекомендувати всім, хто хотів би насолодитись позитивом, та отримати заряд енергії і бадьорості.

  Самим привабливим в романі виступає його головний герой, від імені якого і написана книга. Дон Тілман – особистість неординарна, охарактеризувати яку з одного боку досить просто, і це звучало би так: «ботанік – заучка», а з іншого, досить складна, багатошарова така собі конструкція індивіда, в якому прихована низка можливостей та талантів, окрім одного – таланту зваблювання жінок. Тому, в свої тридцять дев’ять років Дон так і залишається повним профаном у цій сфері, а все тому, що має великі проблеми у спілкуванні з протилежною статтю.

  
  «Складно вести бесіду, коли не знаєш, на яку частину тіла краще дивитися…»
  

  Дон звик жити за своїми правилами. Все в його житті підпорядковано суворому графіку, де кожна хвилина розписана, де будь-яка його особиста річ має своє місце, де навіть раціон харчування на тиждень має однотипне та незмінне меню. Педантичність, пунктуальність, зваженість, стриманість, прямота та в якомусь розумінні дитяча довірливість – все це основні складові характеристики Донового характеру. Спостерігаючи за ним, можна навіть говорити про те, що його образ життя та мислення в дечому нагадує людину – аутиста, у якої є проблеми с соціалізацією, а також неспроможність до інтуїтивних переживань. Однак, не зважаючи на всі його недоліки характеру та стилю життя, Дон є і залишається досить привабливим чоловіком, а все завдяки своєму розуму, фізичній формі та безпосередності, яка проявляється в щирості та простоті, а інколи навіть і в наївності.

  Проте, повернемось до суті. Отже, як я вже зазначала, в свої майже сорок років, Дон серйозно замислився над пошуком тієї єдиної і неповторної, яка би згодом стала його дівчиною, а надалі і дружиною. Тому він створює свій власний проект, який і називає проектом «Дружина». Що саме це був за задум, не стану вдаватись в подробиці, скажу лише, що він нагадував собою конкурс с досить жорсткими вимогами до жінок, з якою би Дон пішов на побачення лише після того, анкетні дані якої б відповідали би сто відсотковому попаданню до норми. А розуміння «норми» Доном, це лише зовнішні прояви та характеристики, емоційна ж складова там повністю відсутня. Дон не придавав цьому значення лише тому, що йому самому не притаманні були глибокі емоційні переживання, він вважав, що наявність або відсутність тих чи інших характеристик у жінці і є успіхом щасливого союзу. А щодо таких «абстрактних» понять як любов, пристрасть, ласка, потяг, вони залишилися поза його світосприйняттям. Ось чому, коли в його житті з’явилася Розі, Дон довго не міг дати ради своїм думкам. Весь його звичний світ ніби перевернувся з ніг на голову, а відповіді так і не знаходилось на питання: «Чому?». Чому дівчина, яка геть повністю не відповідає вимогам так захопила його? Чому її власний проект «Батько», який надалі було перейменовано на «Проект Розі» для нього став головнішим за власний? Чому у присутності Розі він став відчувати якість дивні фізичні стани: підвищене серцебиття, пітливість, безсоння? Чому врешті решт, він почав нехтувати своїми звичками та устоями повсякденного життя, заради потреб і примх Розі? І нарешті, чому саме заради Розі він готовий піти на все, аби заслужити її довіру до себе?

  Отож, саме відтоді як Дон зустрів Розі і почалось неймовірне перетворення «закостенілого науковця - генетика» в емоційно пристрасного чоловіка з величезним інтелектуальним потенціалом. Саме тоді проект «Дружина» зазнав свого остаточного краху. Саме тоді Дону вперше довелось визнати – кохання творить дива.

  
  *** Уже після написання свого відгуку виявилось, що Дон, за задумом автора, таки мав деякі психічні розлади. Він страждав від синдрому Аспергера, який досить часто путають з аутизмом (і я теж на цьому попалась).

  13

  71