Рецензия на книгу
Хижина
Уильям Пол Янг
xpywuk23 декабря 2016 г.Теодіцея для чайників
Я люблю всілякі експерименти в жанрі християнської алегорії / візії. Давній жанр - зі шляхетною історією. Від пізньої античності, через середньовіччя, новий час... Чому в 21 ст. він мав би померти?
Перший роман В. П. Янга я прочитала кілька років тому, одразу як він тільки вийшов, в російському перекладі.
Твір викликав у мене змішані почуття - сподобалося про що, не сподобалося як: було враження, що я читаю сценарій фільму. А я все ж таки розраховувала на роман. А ще здавалося, ніби переклад не передає чогось дуже важливого - гумору, який мався би бути в оригінальному тексті.
І я не помилилася. Половина чарівності "Хатинки" - в алюзіях до американської літератури та кінематографу. Це справді смішно! Взяти хоча б образ Papa (Татуся) - вона ж досконале втілення анекдотичної, гротескної чорної мамки-няньки (огрядна, метушлива, любить попоїсти й нагодувати, носить строкатий одяг і щось наспівує під носа). Можна згадати Мамку зі "Звіяних вітром", а можна Тесс із "Дотику янгола". Подумки я бачила на її місці Деллу Різ.
А обрамлення з маньяком - весь час здавалося, що зараз вигулькнуть персонажі із модного "Criminal minds" й озвучать профіль убивці...
Крім теодіцеї - пошуку відповіді на питання "Чому Бог допускає страждання?", автор пройшовся по всіх релігійних стереотипах... танком - дісталося расовим і гендерним упередженням ("Ти хочеш, щоб я повірив, ніби Трійця це дві баби і хлоп - і жоден з них не європеєць?!", навіть про єврейський ніс не забув), і релігійним інституціям та надмірній ієрархізованості церкви. Згадав В.П.Янг і про нав'язливу любов до ритуалів, про релігійні звички та показну релігійність (і взагалі життя на показ - "а що люди скажуть?"), про нещирість, самотність, про травми та стереотипи родом з дитинства, про руйнівний релігійний досвід, про шкідливу дію непрощення й самозвинувачення, про неуважність аж до сліпоти стосовно близьких людей. Коротше, хоча людині є, що сказати Богові, але й Богові є, що сказати увідповідь... гм... за чашкою кави - і ця відповідь може не сподобатися.
Щодо богословської складової - то тут теж алюзія на алюзії. Від Григорія Ніського й Іоана Сиріна до Дж. Макдональда і Томаса Мертона. Але ж автор і не намагався сказати щось нове. Він просто пожвавив давнє добре богослів'я сучасним антуражем, відсилками до маскультури і діалогами. До речі, діалогів було забагато, і якісь вони трохи затягнуті...знову ж враження, що читаєш сценарій фільму. І часом забагато "красівості". Але ця підкреслена поетичність-афористичність - зрозуміло, що текст хочеться розтягнути на цитати (для календарів і медитацій на кожен день року). Проте художній цілісності тексту то шкодить.
Український переклад розчарував ще більше. Починаючи від назви - українською мовою слово "хижа" звучить двозначно: чи це іменник? чи прикметник? І не перекладає англійське shack.
Побачитала трейлер, перечитала. Враження ті самі.
На щастя, скоро буде екранізація.
А я рада, що знайшла книжку англійською:)6128