Рецензия на книгу

• 

  Ksyhanets3 декабря 2016 г.

  Я марила цією книжкою, як тільки вона з'явилась в українському перекладі. Стільки захоплених відгуків, престижна Пулітцерівська премія, інтригуюча анотація! Мене навіть не лякали 800+ сторінок – я вже була зачарована книгою. І це стало моєю найбільшою помилкою, тому що розчарування від неї було надто сильним.

  Я бралась за книгу з таким натхненням, що сторінки перегортались з неймовірною швидкістю, однак прочитавши приблизно третину, швидкість поволі почала спадати, і в день я прямо таки змушувала себе читати хоча б сторінок 25, бо закінчити треба. Але п'яні наркоманські пригоди Тео і Бориса вже настільки піднабридли, що інтерес пропав абсолютно. Єдине що цікавило – картина Фабриціуса «Щиголь», яка теж, поряд з хлопцями, була головним героєм книги, і часом навіть цікавішим, ніж вони самі.
  Не скажу, що книга геть не сподобалась, тому що були моменти, які зачіпали мою душу за живе, які змушували серце битись частіше і переживати за Тео. Часом мені було дуже прикро, що доля до нього така несправедлива і жорстока, а іноді хотілось просто його прибити.

  Я і близько не відчула того захвату, на який сподівалась, однак зібравши всі думки й емоції до купи після прочитання, можу сказати, що книга таки хороша. Просто я занадто багато від неї очікувала і моє помилкове перебільшене уявлення про неї не дало насолодитись книгою сповна.

  17

  120