Рецензия на книгу
Двадцать четыре часа из жизни женщины
Стефан Цвейг
Аноним23 ноября 2016 г.Засуджувати людину завжди легше, аніж зрозуміти її. Тогочасне, та й нинішнє суспільство теж, живе, керуючись загальноприйнятими стереотипами. Ми з легкістю засуджуємо когось за його вчинки, в той час як наше життя може мати ще більші чорні плями, про які ми ж воліємо мовчати.
В новелі автор на двадцять чотири години привідкриває завісу життя однієї жінки. В нас є двадцять чотири години, щоб вислухати її. Двадцять чотири години, щоб зрозуміти її правильно і щоб зробити власні висновки. Вона розповість вам про одну-єдину добу свого життя, переживши яку, картала себе наступні двадцять п’ять років свого життя, про яку не знає ніхто і з думкою про яку було навіть соромно жити. Вона оголить перед вами свою душу, щоб сповідатись, покаятися і нарешті почати жити спокійним життям, без мук совісті й ввижання постійних косих поглядів їй в слід.
Стефан Цвейг, як завжди, майстерно прописує психологію своїх героїв. Вони в нього живі – мовби сходять зі сторінок книги. Однак чомусь саме в цій новелі, яка хоч і сподобалась, але перегорнувши останню сторінку, головні герої знову повернулись на сторінки книги, не залишивши по собі сильних емоцій, як було з іншими творами автора.
Осуждать человека всегда легче, чем понять его. Тогдашнее, и нынешнее общество тоже, живет руководствуясь общепринятыми стереотипами. Мы с легкостью осуждаем кого-то за его поступки, в то время как наша жизнь может иметь еще большие черные пятна, о которых мы же предпочитаем молчать.
В новелле автор на двадцать четыре часа приоткрывает завесу жизни одной женщины. У нас есть двадцать четыре часа, чтобы выслушать ее. Двадцать четыре часа, чтобы понять ее правильно и чтобы сделать собственные выводы. Она расскажет вам об одних сутках своей жизни, пережив которые, корила себя следующие двадцать пять лет своей жизни, о которых не знает никто и с мнением о которых было даже стыдно жить. Она обнажит перед вами свою душу, чтобы исповедоваться, покаяться и наконец начать жить спокойной жизнью, без мук совести и призрачных постоянных косых взглядов ей в след.
Стефан Цвейг, как всегда, мастерски прописывает психологию своих героев. Они у него живые - будто сходят со страниц книги. Однако почему-то именно в этой новелле, которая хоть и понравилась, но перевернув последнюю страницу, главные герои снова вернулись на страницы книги, не оставив по себе сильных эмоций, как было с другими произведениями автора.
14144