Рецензия на книгу
Століття Якова
Владимир Лис
Edelveysik22 ноября 2016 г.Книга, у якій сховане саме життя.
Дід Яків Мех стоїть на рубежі свого століття. Дні старого досить одноманітні, аж допоки на його порозі не з’являється молоде дівчисько на їм я Оленка. Він спробує допомогти їй вибратися з халепи і почне згадувати своє життя. А за сто років сталося чимало чого: жінки, армія, війна, життя і смерть. Спробуємо розкласти все по поличкам.
Почнемо з мови. Спочатку читалося важкувато, через своєрідний сленг, який використовують на Західній Україні. До речи, західнополіським діалектом, а саме на ньому говорять у книзі, користуються й досі. Поступово я призвичаїлася і справа пішла швидше. Під «важкувато» маю на увазі саме вимову, тому що розуміла я, звісно ж, кожне слово. І все ж було незвично і трохи чудернацько «чути» очима слова «квяти» чи «типерко». Українська мова надзвичайно різноманітна і цікава.
По-друге, я ні в якому разі, не загострювала увагу на політичних аспектах. З історії нам відомо, що у Волині своя складна і заплутана доля. Щоправда покажіть мені хоч один куточок України, де історія є простою. Але комусь з читачів може здатися, що політичні погляди героїв досить неоднозначні чи сумнівні. Я ж дивилась на всі дії персонажів, як на звичайну історію життя людей, зовсім не звертаючи увагу на політику. Адже у кожного бувають помилки і кожен (хто б що не казав) прагне будь-що вижити і зберегти своїх рідних.
По-третє, фільм досить суттєво відрізняється від книги. Про цей твір Володимира Лиса, мені довелося вперше почути лише після перегляду реклами на телебаченні. Де показували анонс фільму «Століття Якова». Мене зацікавили костюми, історичність, настрій, а те, що картина відзнята Україною. Звісно, що о 20:00 я сиділа перед телевізором і захопливо дивилась всі чотири серії. Не прочитати книгу, я просто не могла. Ні, ну справді, як можна було обійти її стороною. Розбіжності є, і варто сказати, дуже суттєві. Але фільм від цього зовсім не програє. А музика… «Не йди» Океан Ельзи і «Під облачком» Христини Соловій вже декілька тижнів лідери мого плейлиста.
Тепер про героїв книги. Що тут можна сказали, крім того, що вони такі справжні і живі. Читаєш і наче бачиш перед собою живу юну красуню Улянку, шляхтичку Зосю, простого і гордого Якова, багатого Тимоша, старих Цвіркунів. Наче справді заходиш у скромну сільську хату чи йдеш до густого Поліського лісу. І якось нема ані бажання, ані змоги осуджувати їх вчинки чи робити аналіз. Ці люди жили як вміли, приймали рішення, кохали, сміялися, страждали. Інколи, те як вони вирішували свої проблеми, які речі говорили, методи якими керувалися в житті, були явно помилковими. Але, як вже було сказано, в книзі сховане саме життя. І як у реальному життя, не буває ідеальних людей, так і у витворі Лиса персонажі наче дійсно дихаюсь на сторінках. Усім хто знає українську мову і любить українську літературу читати. І звісно ж, раджу подивитись фільм і послухати пісні.
7370
